Самостійне 44

Тема № 102 Хвороби зовнішніх статевих органів самок, Хвороби матки.. Хвороби яєчників і яйцепроводів.

План

Рани статевих губ (вульви) їх ознаки, лікування і профілактика.
Неспецифічні вестибуло-вагініти.
Запалення кісти бартолінієвих залоз бартолініти їх ознаки, прогноз і лікування.
Новоутворення у зовнішніх статевих органах.
Запалення шийки матки
Хронічний ендометрит
Піометра
Периметрит і параметрит
Гідрометра і мікрометра
Гіпотонія і атонія матки
Атрофія матки
Метрорагія
Новоутворення у піхві і матці
Хвороби яйцепроводів
Хвороби яєчників

1. Рана вульви (vulnus vulvae). Найчастіше виникають рвані рани вульви у корів внаслідок удару рогами, розривів її колючим дротом, у кобил і сук – укусів самців. Розриви вульви можуть виникати також при народженні великого плода і застосуван-ні фізичних зусиль для його витягування, у вівцематок – під час стриження.

Свіжі рани характеризуються кровотечею, давні – в’ялим утворенням грануляцій-ної тканини. Влітку дуже часто їх заселяють личинки мух.

Значні рани обумовлюють неповне змикання статевої щілини, засмоктування по-вітря у піхву, забруднення переддвер’я та власне піхви калом, занесення в них мікро-флори і як результат – розвиток запального процесу.

Лікування. Свіжі рани підлягають хірургічній обробці і закриттю глухим швом, в стадії гранулювання – накладанням вторинного раннього шва, в стадії рубцюван-ня – висікання рубця і накладання вторинного пізнього шва.

При виникненні потреби у видаленні великих тканинних клаптів слід мати на увазі, що вирізання забруднених тканин супроводжується сильною кровотечею, тому на свіжі рвані не забруднені та не розчавлені ділянки краще накладати вузлуваті шви з дренажем.

Рани зі значним ушкодженням тканин і розвитком некрозу загоюються за вторин-ним натягом, але після відторгнення мертвих тканин їх теж можна закривати вторинним пізнім швом. У всіх випадках застосовують коротку новокаїно-пеніцилінову блокаду.

Розрив промежини (vulnus perineum). Виникають спонтанно при патологічних родах за великих плодів, невмілому наданні допомоги із застосуванням акушерських інструментів. У більшості випадків розривається шкіра і волокна м’язів верхньої ко-місури вульви, а рідше – стінка присінку аж до прямої кишки.

Такі розриви можуть бути неповними, що захоплюють вульву та промежину до ануса, і повними (наскрізними) з утворенням клоаки. Загоєння таких ран ускладню-ється забрудненням їх каловими масами, які подразнюють слизову оболонку і обу-мовлюють розвиток вестибуло-вагініту.

Постановка діагнозу вимагає ретельного дослідження для виявлення цілості пря-мої кишки, наявності каналу у тазову порожнину.

Лікування. Необхідно старанно обмити і освіжити краї рани, накласти на них чис-ті вузлуваті шви. У запущених випадках необхідно попередньо оживити краї рани ножицями. Тварину витримують на легкій дієті (щоб уникнути пошкодження швів каловими масами, спринцюють обережно піхву асептичними розчинами та тампону-ють йодоформ-гліцериновими чи іхтіоловими тампонами.

Давні рани, залежно від стану країв рани і наявності грануляційної тканини, за-кривають вторинними швами. При загоюванні ран за вторинним натягом їх обробля-ють аерозолями “септонекс”, “кубатол” тощо.

При утворенні штучної клоаки хірургічне втручання і закриття ран швами ви-конують у декілька етапів: спочатку закривають рану прямої кишки, потім – вульви і промежини.

При маніпуляціях на промежині застосовують епідуральну сакральну анестезію, блокаду нервів за В. І. Завірюхою або коротку новокаїно-пеніцилінову.

2. Неспецифічні вестибуло-вагініти.

Серозний вестибуло-вагініт проявляється значним випотіванням в уражені тка-нини серозного ексудату, набряком їх, болючістю, набуханням слизової оболонки органа, появою крапкових та смугастих крововиливів, хоча загальний стан тварини залишається без змін. При сильно вираженому запаленні на слизовій оболонці вульви можуть з’являтися пухирці, ерозії, некротичні ділянки.

Із статевої щілини тривалий час виділяється слиз. Статевий цикл буває переважно ритмічним, з яскраво вираженими феноменами стадії збудження.

Діагноз ставлять на основі анамнестичних даних і клінічного дослідження тварини.

Прогноз відносно відновлення нормальної функції відтворення нащадків благо-получний.

Лікування. Застосовують почергові зрошення в’яжучими та припікаючими роз-чинами (5–10 %-й танін, 1 : 500–1 000 калію перманганат, 15–30 : 1 000 мідь чи цинку сульфат, 1–2 : 1000 срібла нітрат, настоянка ромашки та ін.), мазі, дезінфікуючі тампони чи свічки, новокаїнову блокаду за В. І. Завірюхою, пухке дренування піхви з допомогою тампона Мікулича, просоченого синтоміциновою або стрептоцидовою емульсіями, розчином новокаїну з антибіотиками. Процедури повторюють через 4–5 днів не більше 3–4-х разів.

Гострий та хронічний катаральний вагініт та вестибуліт (vaginitis et vestibulitis catarrhalis acuta et chronica). При гострому перебігу хвороби у тварини спостерігають набряки, почервоніння смугасті та крапкові крововиливи на слизовій оболонці, вона вкрита каламутним ексудатом, що виділяється із статевої щілини і засихає на корені хвоста у вигляді сіро-жовтих плівок та кірочок.

Хронічний катаральний вестибуло-вагініт проявляється ущільненням та блідістю слизової оболонки з вузликовими ущільненнями, що виступають у вигляді блідих під-вищень на поверхні піхви.

Лікування. Проводять зрошення присінку та піхви 1–2 %-им розчином двовугле-кислої соди з послідуючим спринцюванням асептичними розчинами чи застосуванням мазей, тампонів з сульфаніламідними препаратами, комбінованих емульсій анти-біотиків, гінекологічних свічок.

Гострий та хронічний гнійний вестибуло-вагініт (vaginitis et vestibulitis purule-nta acuta et chronica) виникає звичайно як ускладнення попереднього захворювання, в результаті травми, нанесеної під час родів чи коїтусу.

Хвороба проявляється сильним набряком вульви, присінку та піхви, значним виді-ленням білого, жовтого чи жовто-бурого гною, болючістю дефекації та сечовиділен-ня, іноді пригніченням тварини та зниженням молокоутворення.

Хронічний гнійний вестибуліт та вагініт супроводжується появою на слизовій оболонці присінку та піхви спайок, виразок, стріктур, скупченням у порожнині піхви гнійно-катарального ексудату, який періодично виділяється при лежанні тварини, піс-ля дефекації та сечовиділення.

Флегмонозний вульвіт, вестибуліт і вагініт (vulvitis, vestibulitis et vaginitis phle-gmonosa) виникає на ґрунті травматичних пошкоджень або як ускладнення гнійного запалення геніталій і проявляється розлитою гнійною інфільтрацією міжм’язової та підслизової сполучної тканини, іноді з утворенням абсцесів між присінком та прямою кишкою або ж некрозом слизової оболонки.

Тканини присінку сильно набряклі, болючі, їх слизова оболонка почервоніла з ви-разками, ділянками гангренозного розпаду, при затяжному перебігу хвороби – з руб-цями та спайками. В піхві – гнійно-іхорозна маса з домішками обривків тканин.

Лікування. Роблять розтин абсцесів у просвіт статевої трубки з наступними час-тими зрошеннями асептичними розчинами, тампонуванням та дренажуванням з ви-користанням емульсій та мазей.

3. Бартолініт і кіста бартолінових залоз. Бартолінова залоза локалізується у верх-ній частині присінку і відкривається по боках його стінки. Її секрет зволожує слизову оболонку присінку і вульви.

Причиною запалення бартолінової залози є розповсюдження процесу по продо-вженню із слизової оболонки присінку, особливо при гнійному вестибуліті.

Патогенез і симптоми. Розвиток і перебіг запального процесу супроводжується потовщенням слизової оболонки залози, звуженням і закупорюванням її отворів.

Накопичення секрету та ексудату в порожнині залози обумовлює її збільшення, розтягнення стінки і утворення кісти. Вони бувають різної величини. Можуть навіть випинатися із статевої щілини. Міхур кісти забруднюється, її стінка травмується і на ній можуть утворюватися тріщини, виразки тощо.

Лікування виконують у декілька етапів: ліквідують запалення присінку; після під-готовки операційного поля та інфільтрації 0,25 %-го розчину новокаїну під основу кістозного міхура роблять його пункцію, видаляють вмістиме і в порожнину вводять один з розчинів: 5 %-го спиртового йоду, 3 %-го формаліну або йодоформ-ефіру; через 3 дні стінку міхура розтинають і введений розчин видаляють, а її внутрішню по-верхню скарифікують; якщо міхур кісти великий, то його екстерпують, рану закрива-ють вузлуватим швом.

4. Новоутворення у зовнішніх статевих органах

Доброякісні і злоякісні пухлини найчастіше локалізуються на слизовій оболонці присінку, навколо отвору уретри та клітора. Вони зустрічаються переважно у сук, рідше – кобил і корів.

Симптоми. Кровотеча із статевої щілини, випинання із неї різної форми ново-утворених тканин. При огляді статевої щілини і порожнини присінку виявляють на-рости на слизовій оболонці, що закривають вхід до піхви. Вони можуть бути щільні, овально-круглої форми і гладенькі або гроноподібні, кровоточиві, дряблі.

Лікування. Новоутворення видаляють оперативно. При необхідності виконують перінеотомію.

5. Запалення шийки матки (cervicitis). Залежно від глибини ураження шарів ший-ки матки розрізняють: ендоцервіцит – запалення слизової оболонки, міоцервіцит – за-палення слизової і м’язової оболонки, перицервіцит – запалення серозної оболонки. Практично завжди буває змішане запалення тканин шийки матки. Етіологія. Ускладнення вагініту, ендометриту, інфікування ран, тріщин, ерозій, що виникли під час родів, грубе маніпулювання при штучному осіменінні.

Симптоми. При хронічному цервіциті за нормального стану присінку і піхви із статевої щілини виділяється ексудат. Слизова оболонка піхвової частини шийки матки гіперемійована, її складки потовщені, канал відкритий і з нього виділяється ексу-дат. При ректальному дослідженні шийка матки виявляється ущільненою, за гострого запалення – болючою. Ритм статевого циклу буває нормальним, але тварина після осіменіння не запліднюється.

Діагноз. Огляд шийки матки при вагінальному дослідженні з врахуванням даних анамнезу (перебіг родів) і результатів ректального дослідження є основною підста-вою для визначення діагнозу.

Лікування. Вибір тактики лікування залежить від причини захворювання. При одночасному перебігу вагініту і цервіциту в порожнину піхви вводять тампони, про-сочені емульсіями синтоміцину або стрептоциду, маззю Конькова, розчинами анти-біотиків, трициліном. Застосовують парасакральну анестезію за В. І. Завірюхою. Блокаду повторюють щоденно протягом 5–7 днів, блокаду – один раз в 3–4 дні. Тріщини і виразки слизової оболонки обробляють йод-гліцерином.

6. Хронічний ендометрит (endometritis chronica). Залежно від характеру ексудату розрізняють катаральний і катарально-гнійний ендометрит, що певним чином визна-чає ступінь ураження морфологічних структур слизової оболонки стінки матки. Загальний стан хворої тварини практично не змінюється, статевий цикл проявляється ритмічно і повноцінно, але із статевої щілини невеликими порціями постійно або періодично виділяється ексудат. Найбільше виділення його буває під час тічки. При лабораторному дослідженні ексудату в ньому не виявляють муцину, але є сірковмісні амінокислоти і він має підвищені протеолітичні властивості (Г. М. Калиновський).

Ректальним дослідженням можна виявити потовщення і ригідність стінки, збіль-шені роги матки, наявність в їх порожнині ексудату, флуктуацію.

Хронічний катаральний ендометрит (еndometritis catarrhalis chronica).

Патогенез. Тривалий перебіг захворювання обумовлює дистрофічні зміни ендо-метрію: гіперплазію епітелію ендометрію і залоз, оголення і руйнування стінок залоз, злиття порожнин залоз і утворення кіст.

У яєчнику виявляють персистентне жовте тіло. Змінюється внутрішнє середови-ще матки: рН його коливається в межах від 5,5 до 6, воно містить токсичні для спер-міїв і яйцеклітини продукти, а якщо запліднення відбувається, то зародок гине за не-можливості імплантації.

Симптоми. Статевий цикл може бути ритмічним і повноцінним, але запліднення не наступає і тварина залишається неплідною. Канал шийки матки відкритий і з нього виділяється ексудат.

Діагноз обґрунтовується результатами клінічного дослідження загального стану тварин, ректального – матки, лабораторного – виділеного ексудату. Відсутність в ек-судаті муцину і наявність сірковмісних амінокислот є об’єктивною ознакою хроніч-ного запалення матки.

Хронічний катарально-гнійний ендометрит (еndometritis catarchalis et purule-nta chronica).

Проникнення в порожнину матки при хронічному катаральному ендометриті збудників гнійної неспецифічної інфекції (стафілокок, стрептокок, ешеріхія) – основна причина переходу катарального запалення в катарально-гнійне і гнійне.

Патогенез. За присутності гнійної мікрофлори дистрофічні процеси в ендометрії посилюються: епітелій лізується, стінки залоз руйнуються, інфільтрація клітинними елементами наростає, ексудація збільшується. У внутрішньому середовищі матки на-копичуються токсичні продукти.

Симптоми. Виділення із статевої щілини ексудату з домішкою гною, слизова обо-лонка зовнішніх і внутрішніх статевих органів гіперемійована, шийка матки – набрякла, канал шийки матки відкритий, і з нього виділяється ексудат, порожнина матки на-повнена ексудатом, стінки матки ригідні, при пальпації відчувається флюктуація. Ста-тевий цикл неповноцінний, аритмічний, після осіменіння тварини не запліднюються.

Діагноз. Клінічні ознаки, результати вагінального і ректального дослідження матки, лабораторного ексудату (відсутність муцина і наявність сірковмісних амінокис-лот) дають підставу безпомилково поставити діагноз.

Субклінічний хронічний ендометрит. Найчастіше зустрічається у корів і сук. В першу стадію збудження статевого циклу після отелення його виявляють у 67 % (Г. І. Підопригора) і більше (Н. И. Полянцев) корів. Серед гінекологічних захворювань сук на долю хронічного ендометриту припадає 20,5 % (М. М. Омеляненко, 2004).

Етіологія: патологія родів, субінволюція матки, малоефективне і незавершене лі-кування гострого післяродового ендометриту, недотримання правил і техніки штучного і природного осіменіння, інфікування геніталій.

Патогенез. При запаленні ендометрію і незавершенні інволюції матки у її внутріш-ньому середовищі накопичуються продукти розпаду білків, секрету залоз та мікроор-ганізмів, в тому числі і сірковмісні амінокислоти, що діють токсично на спермії.

Симптоми. У більшості тварин статевий цикл ритмічний і повноцінний, але коро-ви не запліднюються. Виділення із матки між стадіями збудження відсутні, і тільки під час тічки при ретельному досліджені слизу можна у ньому виявити домішку ексудату.

У кобил статевий цикл аритмічний, під час тічки в піхві накопичується каламут-ний ексудат слабо кислої реакції (рН 6,5–6,9). Вони не запліднюються або після за-пліднення наступають ранні аборти.

У сук при відкритій шийці матки малими порціями виділяється сірувато-матового кольору ексудат, вони марніють, підвищується загальна температура тіла, у крові зни-жується вміст гемоглобіну, зростає кількість лейкоцитів.

При ректальному дослідженні окрім персистентного жовтого тіла у яєчнику, у ко-рів виявляється асиметрія і дряблість рогів матки та їх атонія.

Лікування ендометриту комплексне: внутрішньовенно вводять 2–3 рази з інтер-валом 2 дні по 200–250 мл 40 %-го розчину глюкози з 20 мл 5 %-ї аскорбінової кис-лоти; підшкірно: окситоцину – 20–30 ОД 1–2 рази через 5 днів; пітуїтрин – 3–5 мл 2–3 рази через 3–4 дні; карбохолін – 1–2 мл 0,1 %-й розчин 1–2 рази на добу через 12 годин; прозерин – 3–4 мл 0,5 %-й розчин 1 раз на добу 2–3 дні підряд; тканинний препарат – 5 мл на 100 кг маси тіла 2–3 рази з проміжком 5–7 днів; роблять масаж матки і яєчників 4 дні підряд. Пітуїтрин і окситоцин застосовують після щоденного введення синестролу, діетилситильбестролу або фолікуліну.

7. Піометра (pyometra). Піометра – ускладнення хронічного гнійного ендометриту, що виникає при закритій шийці матки, при якому в порожнині матки накопичується ексудат. Реєструється переважно у сук і кішок, рідше у корів.

Патогенез. За час перебігу хронічного ендометриту, при гіпотонії і атонії матки, шийка матки закривається, накопичений в порожнині матки ексудат розкладається і токсичні продукти розпаду подразнюють слизову оболонку, в результаті чого посилю-ється секреція залоз ендометрію і об’єм ексудату збільшується. Під дією протеолітич-них властивостей ексудату прогресує дистрофія епітелію ендометрію і залоз, стінки залоз лізуються і розпадаються, їх порожнини зливаються з утворенням різної вели-чини кіст (кістозне переродження залоз, рис. 154). Продукти розпаду всмоктуються в кров і виникає інтоксикація організму. Багаторазовий пропуск осіменіння обумовлює порушення гормонального статусу з перевагою прогестерону над естрогенами, утво-ренням кіст або персистентного жовтого тіла в яєчниках.

Етіологія: хронічне запалення матки, гіпотонія і атонія матки, закрита шийка матки, накопичення ексудату в порожни-ні матки, пропуск осіменіння у сук і кі-шок, порушення гормонального статусу.

Симптоми у сук і кішок: помарнін-ня, спрага, субфібрильна вечірня температура, лейкоцитоз, збільшення об’єму живота, накопичення ексудату в матці .

У корів: при ректальному дослідженні виявляють збільшені симетричні роги матки і флуктуацію за відсутності плаценти. Діагноз ставлять за даними анамнезу; клінічного дослідження тварин і лабораторного крові та ексудату, взятого із каналу шийки матки. Наявність в ексудаті сірко-вмісних амінокислот і відсутність муцину – ознака ендометриту. Кількість лейкоци-тів може зростати до 24 Т/л і більше.

Лікування: у дрібних тварин тільки оперативне – виділення матки. Післяоперацій-не лікування повинно бути спрямоване на зняття інтоксикації організму, профілакти-ку запального процесу в черевній порожнині, ятриння рани.

У корів лікування консервативне, направлене на відкриття шийки матки (оксито-цин), відновлення скоротливої функції матки, деінтоксикацію організму (внутрішньо-венно вводять 10 %-й розчин глюкози, фізіологічний розчин натрію хлориду, 5 %-й розчин аскорбінової кислоти), антибіотикотерапія.

8. Періметрит і параметрит (perimetritis, parametritis) – запалення серозної обо-лонки матки, широких маточних зв’язок і паравагінальної клітковини. Матка топо-графічно, анатомічно і морфологічно тісно пов’язана з широкими маточними зв’яз-ками і паравагінальною клітковиною. Запальні процеси, що розвиваються в одному з цих органів, патогенетично зв’язані між собою. Практично ізольовано вони не перебігають і при ректальному або якомусь іншому дослідженні диференціювати їх майже не можливо і їх слід розглядати одночасно.

Етіологія. Запалення серозної оболонки матки, широких маточних зв’язок і паравагінальноїклітковини виникають за причин розповсюджен-ня гострого запального процесу з матки, органів тазової порожнини, післяродової гарячки, піємії та септицемії, перитоніту.

Симптоми. Гострий перебіг захворювання характеризується значним погіршен-ням загального стану тварин і у більшості випадків закінчується їх вибраковуванням. При інтенсивній терапії запальний процес звичайно набуває хронічного перебігу і тому проявляється неплідністю тварин.

При ректальному дослідженні у великих тварин виявляють ущільнену стінку ро-гів матки, їх горбкуватість, наявність складок між маткою і сечовим міхуром, потов-щення широких маткових зв’язок.

Діагноз можливо поставити тільки при ретельному ректальному дослідженні з врахуванням анамнестичних даних (перебігу родів, післяродового періоду, прояву статевого циклу тощо).

Лікування хворих тварин не доцільне і їх вибраковують.

9. Гідрометра і міксометра (hydrometra et myxometra).

Накопичення в порожнині матки водянистого ексудату (гідрометра) і слизу (міксо-метра). Рідко зустрічається як у дрібних домашніх тварин (сук і кішок), так і в корів.

Причини: хронічне катаральне або катарально-гнійне запалення матки, гіпотонія і атонія матки, порушення циркуляції крові в матці, закрита шийка матки.

Патогенез гідрометри і міксометри подібний до піометри, але в їх перебігу пере-важають дистрофічні процеси.

Симптоми клінічно майже не проявляються. При ректальному дослідженні нахо-дять збільшену, наповнену рідиною матку, об’єм якої з часом зростає при відсутності плацент.

Діагноз обґрунтовується за результатами декількох ректальних досліджень матки з врахуванням терміну осіменіння і даних анамнезу (дата останнього осіменіння, ро-дів тощо).

Прогноз відносно життя – благополучний, відтворювальної функції – песи-містичний.

Лікування спрямовують на звільнення матки від рідини (слизу), відновлення скоротливої функції і морфологічної структури матки. Застосовують: масаж матки, епідуральну сакральну анестезію, парасакральну новокаїнову блокаду за В. І. Заві-рюхою, антибіотико- і тканинну терапію. Внутрішньовенне вливання суміші розчи-нів глюкози та аскорбінової кислоти, що сприяють відновленню скоротливої функції матки, знімають інтоксикацію організму.

10 Гіпотонія і атонія матки. Функціональні розлади матки, при яких її скоротлива функція сповільнена є гіпотонією або відсутня повністю – атонією.

Етіологія. Причини і фактори, що обумовлюють виникнення дисфункції матки можна розділяти на сприяючі – недоліки в годівлі та утриманні, і безпосередні – за-пальні процеси в матці; розлади функції матки обумовлюють розвиток ендометриту, запалення матки – її гіпотонію або атонію.

Патогенез. За функціонального розладу матки у її порожнині накопичується і за-стоюється секрет залоз ендометрію, що стає поживним середовищем для мікроорганізмів, які туди проникають. Під їх впливом вмістиме матки розпадається, а утворені продукти всмоктуються в кров і викликають інтоксикацію організму. Одночасно на-ступає дистрофія епітелію ендометрію, посилюється подразнююча дія продуктів роз-паду на оголений ендометрій, що ще більше викликає гіпотонію або атонію.

Симптоми. Хронічний перебіг захворювання не проявляється явними симптомами, але тварини протягом тривалого часу не запліднюються. Виникає анафродизія. Стінка матки розслаблена, в яєчнику виявляється персистентне жовте тіло.

Діагноз ставиться з врахуванням даних анамнезу і ректального дослідження. У виділеннях із матки відсутній муцин. Позитивна реакція на сірковмісні амінокислоти вказує на запалення матки.

Прогноз – благополучний при своєчасному лікуванні.

Лікування комплексне: внутрішньовенно вводять суміш розчинів глюкози і аскор-бінової кислоти, підшкірно вводять тканинний препарат, застосовують вітамінотера-пію, антибіотикотерапію і електротерапію. Раціон балансують за мінеральними еле-ментами і поживними речовинами, тваринам надають активний моціон.

11. Атрофія матки (atrophia uteri). Атрофія матки належить до найпоширенішої кон-центричної атрофії, при якій орган зменшується в об’ємі та масі.

Етіологія: неповноцінна і незбалансована годівля за мінеральними речовинами, прив’язне утримання тварин, розлади нейрогормональної регуляції, патологія родів, аборт, персистентне жовте тіло або кіста, склероз або гіпофункція яєчників.

Симптоми. Анафродизія, неповноцінний статевий цикл, зменшення об’єму і дряблість стінок матки, зменшення яєчників; інколи наповнення порожнини матки ексудатом.

Діагноз визначають за результатами ректального дослідження з врахуванням анамнестичних даних (перебігу вагітності, отелу, післяотельного періоду, наслідків осіменіння).

Прогноз обережний, бо відтворювальна здатність корів не завжди відновлюється.

Лікування спрямовують на підвищення неспецифічної резистентності організму. Відновлення скоротливої функції матки (тканинна терапія, внутрішньовенне вливан-ня суміші розчинів глюкози, аскорбінової кислоти і кальцію хлориду; інтрааортальне введення розчину новокаїну з окситоцином; в комплексі вітамінні препарати).

12. Метрорагія – кровотеча із матки – буває у корів у фазу тічки і статевої охоти до або після осіменіння. Спостерігається протягом всього року.

Етіологія. Дані літератури що до причин метрорагії протирічиві.

Одні автори вважать, що вона виникає при порушенні обміну речовин, другі – при порушенні нейрогормональної регуляції в організмі.

Симптоми. Найчастіше метрорагія буває у другу – четверту стадію збудження статевого циклу після отелення, на 2–3 день після закінчення охоти.

Патогенез. У більшості випадків після метрорагії у зачатках материнських плацент виникають рубці, у покривному і залозистому епітелії відсутній глікоген, зате багато кислих мукополісахаридів (С. К. Юхимчук). Кровотеча із зачатків плацент ендометрію наступає в результаті підвищення осмотичного тиску в тканинах на ґрунті ацидотичного стану організму (В. В. Петропавловський). Із артеріол материнських плацент в результаті високої проникності стінок або через базальну мембрану оголе-ного від епітелію ендометрію еритроцити мігрують в порожнину матки, змішуються з секретом залоз і виділяються з ним із статевих органів.

Симптоми. На 2–3-й день після осіменіння або закінчення охоти із статевої щіли-ни разом із слизом або без нього виділяється кров. Загальна поведінка і зміни в матці властиві коровам у стадію збудження статевого циклу. Метрорагії можуть повторюва-тись декілька років. Корови, у яких була метрорагія, не запліднюються.

Діагноз. Виділення крові із статевої щілини під час стадії збудження статевого циклу основна підстава для постановки діагнозу.

Прогноз. При однократній кровотечі – благополучний, при багатократній – корови залишаються неплідними тривалий час.

Лікування. Застосовують вітамінотерапію, виключення з раціону рослин, багатих естрогенами (конюшина, люцерна); введення тканинного препарату; інтравенозні вливання розчинів глюкози, вітаміну С і кальцію хлориду на початку стадії збуджен-ня статевого циклу.

13. Новоутворення у піхві і матці

Пухлини матки – це переважно доброякісні новоутворення неепітеліального по-ходження. Серед них реєструються лейоміома, фіброміома, фіброаденома, ліпома, ендометріальні поліпи.

Лейоміома – гормональнозалежна пухлина, утворена клітинами м’язової і спо-лучної тканин, що проникають глибоко в стінки матки.

Серед пухлин піхви і зовнішніх статевих органів переважають доброякісні – лейо-міома і венерична перевивна саркома, а на шкірі вульви – плоскоклітинна карцинома.

Лейоміома стінки піхви або присінку має грушоподібну форму, може бути різної величини, ззовні покрита слизовою оболонкою, сіро-білого забарвлення, добре васку-ляризована, часто випинається із статевої щілини.

Симптоми. Неповноцінні статеві цикли, збільшення розмірів матки, фібриляція стінок, їх горбкуватість. Головна ознака – тривала неплідність.

Діагноз визначають за даними анамнезу, характеру прояву статевого циклу, ре-зультатів ректального дослідження, сонографії або лапаротомії.

Лікування великих тварин вибраковують, а у домашніх м’ясоїдних пухлини ви-даляють оперативним шляхом.

14. Патологія яйцепроводів

Ураження яйцепроводів виникають самостійно, як результат механічного пошко-дження, або, частіше, внаслідок переходу запального процесу із сусідніх органів або при інших захворюваннях. Патологію яйцеводів найчастіше діагностують у корів. Вона може бути одно- або двостороньою.

Запалення яйцепроводів – сальпінгіт (salpingitis)

Стан яйцепроводів має вирішальне значення для запліднення тварин, не тільки як частина шляху, по якому переміщається яйцеклітина і рухаються спермії. Середови-ще фаллопієвих труб забезпечує капацитацію сперміїв. У ньому містяться β-амілаза і β-глюкоронідаза, іони бікарбонату, що приймають участь у процесах підготовки яй-цеклітини до злиття зі спермієм.

За фізіологічного стану корови яйцеводи малодоступні для пальпації через пряму кишку, бо їх діаметр не перевищує 2 мм.

Етіологія: функціональні розлади матки, запальні процеси в матці, яєчниках, черевній і тазовій порожнині, заочеревинні абсцеси та флегмони, механічне пошко-дження під час родів, ректальній діагностиці тільності, масажі яєчників.

Патогенез. Залежно від причинного фактора може виникати зяяння слизової обо-лонки (endosalpingitis), м’язового шару (myosalpingitis) або серозного покриву (peris-alpingitis) яйцепроводу. Перебіг запального процесу може бути гострий і хронічний, а за характером ексудату – катаральний і гнійний. Окремі автори відмічають туберку-льозний сальпінгіт.

Особливістю патогенезу є те, що ніжність морфологічної структури слизової обо-лонки обумовлює швидкий розвиток запалення з накопиченням ексудату, розтягнен-ням стінок і утворенням замкнутих порожнин, які закривають канал яйцеводу.

Запальний процес розповсюджується на всі шари стінки яйцеводу. При хронічно-му перебігу вони потовщуються, а канал звужується або втрачає прохідність. За таких умов унеможливлюється зустріч спермія з яйцеклітиною, вони гинуть, а тварини стають неплідними.

Симптоми. Статевий цикл ритмічний і повноцінний, а тварини не запліднюють-ся. Яйцеводи потовщенні, доступні для пальпації через стінку прямої кишки, інколи зростаються з оточуючими органами і тканинами.

Діагноз можна поставити за результатами пальпації яйцепроводів через стінку прямої кишки. В. І. Шніцар запропонував спеціальний прилад для продування яйце-проводів (пертурбації).

Прогноз при хронічному односторонньому сальпінгіті благополучний, двосто-ронньому – песимістичний.

Лікування. Застосування при гострому сальпінгіті антибіотикотерапії і хромогідро-терапії з додаванням до метиленової синьки антибіотиків дає позитивний ефект. Ново-каїнова блокада за В. І. Завірюхою, тканинна терапія, масаж яйцеводів при хронічному перебігу запалення, яке діагностовано своєчасно, в окремих тварин теж дає позитивний ефект. У більшості випадків хворих тварин вибраковують за тривалої неплідності.

15. Патологія яєчників

Від стану яєчників найбільше залежить здатність самиць до відтворення нащад-ків. Розлади в системі нейрогормональної регуляції гіпоталамус-гіпофіз-яєчники виключають основну функцію яєчників – фолікулогенез і овогенез. Патологічні зміни в яєчниках клінічно проявляються неповноцінним статевим циклом і неплідністю.

Гіпоплазія яєчників (hypoplasia ovari). Недорозвиток яєчників проявляється по-рушенням їх функції у статевозрілих самиць. Найчастіше зустрічається у теличок і свинок.

Етіологія. Як спадкова ознака спостерігається при інфантилізмі і фримартинізмі. Набута гіпоплазія виникає у ремонтних теличок, за неповноцінної і незбалансованої годівлі, при відсутності інсоляції.

Симптоми: анафродизія, неповноціний статевий цикл, зменшені щільні яєчники, у яких відсутні жовті тіла і фолікули, недорозвиток матки, піхви.

Діагноз. Обґрунтовується за результатами ректального дослідження.

Прогноз при набутій гіпоплазії яєчників обережний, при вродженій-неблагопо-лучний. Покращення умов годівлі і утримання, тканинна і вітамінотерапія при набу-тій гіпоплазії яєчників можуть сприяти відновленню функції яєчників.

Гіпофункція яєчників (hypofunctio ovarii) – стан яєчників, при якому порушуєть-ся їх секреторна функція. Вона діагностується протягом року у окремих тварин, а на початку весни – у багатьох корів і особливо первісток, які отелились зимою.

Залежно від морфологічних змін в яєчнику і тривалості анафродизії розрізняють гіпофункцію яєчників першого, другого і третього ступенів (Н. М. Полянцев).

Етіологія. Неповноцінна і незбалансована за вітамінними і мінеральними речо-винами годівля, відсутність моціону за час зимівлі, короткий сухостійний період, па-тологія родів.

Патогенез. За умов причинних факторів у тварин порушується нейрогормональ-на регуляція в системі гіпоталамус-гіпофіз-яєчники-матка, що проявляється пригні-ченням фолікулогенезу, гіпотонією матки, дистрофічними змінами в ендометрії.

Гіпофункція яєчників розвивається на тлі імуннодефіцитного стану організму, що характеризується пригніченням клітинної і гуморальної ланок імунітету, зниженням по-казників неспецифічної реактивності організму і підвищенням у 2–6 разів концентрації кортизолу в крові, що вказує на стресовий стан організму хворих (Н. А. Меженська).

Симптоми. Анафродизія, зменшення розмірів і форми яєчників, ущільнення їх консистенції, відсутність фолікулів і жовтого тіла. За даними біохімічного досліджен-ня крові кальцій-фосфорне відношення коливається в межах 1,6 : 2, 1,8 : 2,3.

Діагноз. Обґрунтовують за даними аналізу раціону, перебігу тільності, отелення і післяотельного періоду, результатів біохімічного дослідження крові, ректального до-слідження яєчників і матки.

Прогноз залежить від своєчасного діагностування мзахворювання та ефективності застосованого лікування. При гіпофункції третього ступеня корів у більшості випад-ків вибраковують.

Лікування. Ефективність лікування залежить від часу усунення причини, корекції раціонів за поживністю, покращення умов утримання. Воно повинно бути комплек-сним і спрямованим на стимуляцію функції всіх систем організму і яєчників (тканин-на – вітамінна – фізіотерапія) поєднане застосування гормональних і нейротропних препаратів (СЖК, КЖК, 0,5 %-го розчину карбохоліну, вітаміну Е).

Профілактика. Коровам в запуску і особливо нетелям за місяць до отелення вво-дити 2–3 рази комплексний вітамінний препарат (тривіт, тетравіт, декамевіт), тканин-ний препарат із фетальної частини плаценти корови, після отелення на 12–15-й день 50 мкг сурфагону. Застосовувати регулярний активний моціон, збалансовану і повно-цінну годівлю тільних корів і нетелів.

Запалення яєчників (oophoritis, ovariіtis). Найчастіше виникає у корів і кобил, перебігає в гострій і хронічній формах. За характером ексудату може бути серозним, геморагічним, гнійним і фібринозним.

За результатами клінічного дослідження і сонографії удається виявити зміни в яєчниках, що можуть бути підставою для того, щоб стверджувати наявність запального процесу або, частіше, його наслідків.

Етіологія. Асептичний оофорит виникає в результаті травмування при ректальному дослідженні, масажі, вилущуванні персистентного жовтого тіла, роздушуванні кісти, гнійний – як наслідок ускладнення запального процесу в матці і яйцепроводах, органах тазової дуплини. Асептичний оофорит буває одностороннім.

Гострий оофорит діагностують рідко, хворих тварин не лікують і тому запальний процес переходить у хронічну форму.

Патогенез. Під тиском ексудату, що накопичується при гострому оофориті під білковою оболонкою, фолікули в корковому шарі атрофуються і фолікулогенез пору-шується. При переході запального процесу в хронічну форму в корковому шарі яєч-ника розростається сполучна тканина, його консистенція ущільнюється, секреторна функція гальмується або повністю припиняється, статевий цикл проявляється непо-вноцінною стадією збудження або повністю випадає.

Симптоми. Гостре запалення яєчника проявляється підвищенням загальної тем-ператури тіла, пригніченням, зменшенням надою, зниженням апетиту, порушенням ритму статевого циклу.

При хронічному оофориті крім неповноцінного статевого циклу або анафродизії при ректальному досліджені виявляють ущільнення і горбкуватість яєчника, збіль-шення його розмірів і форми, відсутність жовтого тіла або, навпаки, зменшення роз-мірів і форми, виражену болючість.

Діагноз обґрунтовують за результатами декількох досліджень яєчника через пря-му кишку, врахування ритму статевого циклу, сонографії.

Прогноз відносно відновлення функції яєчників обережний.

Лікування. При гострому оофориті – антибіотикотерапія, новокаїнова блокада за В. І. Завірюхою, фізіотерапія. Лікування тварин при хронічному оофориті не завжди дає позитивний результат.

Персистентне жовте тіло (сorpus luteum persistens). Жовте тіло, що не розсмокта-лося протягом 25–30 днів з часу утворювання (циклічне жовте тіло) чи після отелення (жовте тіло вагітності), називають персистентним.

Єдиної думки відносно ролі персистентного жовтого тіла як причини неплідності немає. Вва-жають, що воно обумовлює неплідність у 30–60 %, 80–90 % (К. Д. Волошин) корів. За даними А. Г. Нежданова, гормональна активність жовтого тіла, що затрималось у яєчнику, на 3–5-й день після отеле-ння припиняється.

За Баєром розглядають п’ять видів персистент-них жовтих тіл: вагітності – що затримуються в яєч-нику більше 25-ти днів; періодичне, що виникло піс-ля анестрального статевого циклу, при гіпофункції передньої долі гіпофізу; кістозне що виникло в ре-зультаті гальмівного впливу кісти на його розсмоктування; що виникло внаслідок функціональних розладів матки; що утворилося при несправжній вагіт-ності, смерті ембріона або плода.

Етіологія. Незбалансована і неповноцінна годівля, тривалий підсосний період, запальні або дистрофічні процеси в матці, інтоксикація – фактори, що сприяють за-триманню жовтого тіла в яєчнику. Істинну причину патології треба шукати у поруше-ні в ланцюгу нейрогормональної регуляції функції яєчників. Накопичення ексудату в матці, що може імітувати вагітність, як і розлади секреторної активності її залоз, розглядають як фактор, що обумовлює затримання жовтого тіла для збереження “до-мінанти вагітності”.

Патогенез. Затримане жовте тіло, продовжуючи секрецію прогестерону, гальмує ріст і розвиток фолікулів в результаті чого затримується синтез естрогенів і порушу-ється функція матки, у ній накопичуються і затримуються лохії, наступає дистрофія епітелію ендометрію і залоз, не синтезуються простагландини.

Симптоми. Основна ознака – подовження періоду між статевими циклами піс-ля осіменіння, відсутність стадії збудження статевого циклу протягом 45-ти і більше днів після отелення. Зміни в яєчнику: наявність в одному яєчнику різної форми і вели-чини жовтого тіла, що може грибоподібно випинатись над його поверхнею , в другому – різної величини фолікулів. Матка зменшена, стінки дряблі, скоротлива здатність знижена або відсутня. Гістоструктура жовтого тіла вагітності, статевого циклу і персистентного немає суттєвої відмінності.

Діагноз. Важливе значення мають відомість про перебіг отелення і післяотельно-го періоду, час виникнення першої стадії збудження статевого циклу після отелення. Об’єктивні дані, отримані при ректальному дослідженні, мають вирішальне значення для визначення діагнозу. Повторне дослідження через місяць дає можливість підтвер-дити діагноз або заперечити діагноз, визначити тільність тварин.

Прогноз. При своєчасному виявленні жовтого тіла і ефективному лікуванні благо-получний.

Лікування. Існує два підходи щодо лікування хворих з персистентним жовтим ті-лом корів.

Більшість практичних фахівців вважає за доцільне персистентне жовте тіло вилу-щувати. Маніпуляцію виконують рукою, введеною в пряму кишку. Після видалення калових мас яєчник захоплюють так, щоб його зв’язка була між вказівним і серед-німи пальцями, а великим пальцем, натискати на яєчник під основою жовтого тіла, вилущують його. Ямку, що утворилась на місці видаленого жовтого тіла, (протягом 3–5 хв.) притискають великим пальцем для попередження кровотечі.

Вилущування жовтого тіла можна робити тоді, коли воно більше, ніж яєчник і роз-ташоване на його поверхні.

За нашими спостереженнями, великі жовті тіла, що підвищуються над його по-верхнею, не розсмоктуються, а самостійно відпадають.

Жовті тіла, що локалізуються в глибині яєчника, не можна вилучити без грубого пошкодження його строми. Таких корів лікують, застосовуючи масаж яєчника і матки, введення синтетичних аналогів простагландину (переважно естрофану).

Профілактика: збалансована і повноцінна годівля корів у запуску і нетелів за 45– 30 днів до отелення, активний моціон, профілактична вітамінізація тварин, введення тканинних препаратів.

Атрофія яєчників (аtrofhia ovarium). Атрофію найчастіше діагностують у корів. Вона виникає в одному або у двох яєчниках як незворотний процес і характеризуєть-ся зменшенням їх об’єму і зниженням або випадінням функції. Не можна плутати чи ототожнювати атрофію із аліментарною гіпотрофією яєчників. Це різні патології.

Етіологія. Двостороння атрофія яєчників виникає і у високопродуктивних, і у ста-рих корів за умов неповноцінної годівлі або як ускладнення хронічного ендометриту, кісти яєчника, кормового отруєння.

Патогенез. Розвиток і перебіг дистрофічних процесів в яєчнику залежить від три-валості причинного фактора. Морфологічні зміни виражаються поступово в атрезії фолікулів, гальмуванні їх росту і розвитку, зменшенню інтерстиціальної тканини, об-літерації судин. Якщо вплив подразників не припиняється, то морфологічні зміни па-ренхіми і строми яєчників стають не зворотними, заміщаються сполучною тканиною, функція яєчників припиняється.

Симптоми. У тварин гальмується формування і прояв статевого циклу, випадають феномени стадії збудження, наступає анафродизія. Яєчники зменшені, щільні, гла-денькі, плоскі, матка теж зменшена, атонічна.

Діагноз. Визначають за ознаками анамнезу і результатів ректального дослідження тварин.

Прогноз. На ранній стадії виявлення і лікування хворих тварин прогноз благо-получний, при тривалому перебігу захворювання – неблагополучний. Хворих тварин вибраковують. Основна увага повинна бути звернена на покращення годівлі і утри-мання тварин. Для лікування застосовують тканинні препарати, вітаміни, лактатоте-рапію, масаж матки і яєчників.

Профілактика. Нормована годівля з врахуванням фізіологічного стану тварин, постійний моціон при стійловому утриманні, вітамінізація тварин.

Склероз яєчників (sclerosis ovarium). Захворювання немає широкого розповсю-дження і характеризується заміщенням паренхіми коркового шару яєчника сполуч-ною тканиною.

Етіологія. Найчастіше склероз яєчників виникає як ускладнення після запалення яєчника або кістозного переродження, інтоксикації організму, персистентного жовто-го тіла.

Патогенез. Під дією ексудату, що накопичується в яєчнику при його запаленні, тиску кіст або персистентного жовтого тіла, токсинів сполучна тканина розростається і гіалінізується, а паренхіма атрофується.

Одночасно з атрофією паренхіми припиняється ріст і розвиток фолікулів, секреція гормонів, порушується ритм і повноцінність статевого циклу аж до їх повного галь-мування. При односторонньому склерозі яєчника статевий цикл може бути повноцін-ним, якщо відстуні дистрофічні зміни ендометрію, тварини можуть запліднюватись.

Загальні захворювання та інтоксикація організму супроводжуються двостороннім склерозом яєчників.

Симптоми. Загальний стан хворих тварин не змінюється і клінічно захворювання проявляється неповноцінним статевим циклом та анафродизією.

Яєчники зменшені, горбкуваті, кам’янистої консистенції, без фолікулів і жовтих тіл.

Діагноз. Основним у визначенні діагнозу є результат ректального дослідження тварин, при якому виявляють зміни в яєчнику.

Прогноз. При односторонньому склерозі яєчника прогноз може бути сумнівним, якщо ж уражені обидва яєчника – неблагополучним. Таких тварин вибраковують.

Лікування: покращення умов годівлі та утримання, застосування загально-стиму-люючих засобів (тканинні препарати, вітаміни, масаж).

Профілактика. Регулярне проведення акушерської і гінекологічної диспансериза-ції дає можливість своєчасно виявити хворих і застосовувати ефективне лікування.

Новоутворення в яєчниках (neoplasma, tumoris ovariorum). Фіброма, аденома, саркома, карціонома та інші, новоутворення в яєчниках зареєстровані у багатьох са-миць свійських тварин, але найчастіше зустрічаються у корів. Серед пухлин яєчників у сук переважають папілома, аденома, аденокарцинома, серозна цистедома, фолікуло-ма або аденома граафового міхурця (Г. Д. Дюльгер).

Етіологія і патогенез утворення пухлин у яєчниках не мають особливих відмін-ностей від інших органів. Їх виникнення у корів пов’язують з частою маніпуляцією при ректальному дослідженні (К. Д. Валюшкін).

Симптоми. Новоутворення у яєчниках великих тварин виявляють випадково при діагностиці інших захворювань. Швидке збільшення розмірів яєчника , по-ява анафродизії або німфоманії і прогресуюче помарніння можуть бути підставою для того, щоб підозрювати утворення пухлини. У сук пухлини яєчників виявляють при лапаротомії.

Млинівський Державний Технолого-Економічний коледж

Акушерство