Млинівський Державний Технолого-Економічний коледж
Акушерство
Тема № 98. Основи андрології. Хвороби статевих органів самців.
План.
-
Ветеринарна андрологія її предмет і методи вивчення.
-
Класифікація неплідності (імпотенції) самців.
-
Механічні пошкодження
-
Постит, баланопостит
-
Фімоз та пара фімоз
-
Вивертання препуційного мішка
-
Рани статевого члена
-
Орхіт, епідидиміт
-
Запалення вісцерального листка загальної піхвової оболонки
-
Новоутворення в статевих органах самців
1. Ветеринарна андрологія
Ветеринарна андрологія (andros – мужчина, logos – наука) – наука про патологію статевих органів самців.
Це одна із галузей клінічних дисциплін, що вивчає етіологію, патогенез і клінічні ознаки цих захворювань, розробляє лікування уражених ними тварин та заходи профілактики.
Захворювання самців з локалізацією патологічного процесу в статевому апараті розглядалися у курсі внутрішніх незаразних хвороб (закупорювання уретри камінцями), спеціальної хірургії (фімоз, парафімоз, новоутворення, орхіт, епідидиміт, гематоцеле, гідроцеле тощо), паразитології (трихомоноз, кампілобактеріоз), онкології (сіменома, папіломатоз).
Багато авторів, як хірургів (І. І. Магда та І. І. Воронін, 1963; М. В. Плахот та ін., 1977), так і ветеринарних акушерів вказували на необхідність вилучення із різних клінічних дисциплін таких захворювань в окремий самостійний розділ або, навіть, окрему дисципліну – ветеринарну андрологію. Ця наука охоплює широке коло захворювань незаразної і заразної етіології, але в данному розділі будуть розглянуті лише ті з них, виникнення яких порушує статеву функцію самців і викликає їх неплідність.
2. Імпотенція (від сл. im – ні, potentio – сильний, могутній, здатний) – патологія від-творної здатності, що проявляється у самців розладами парування (парувальна імпотенція) чи неможливістю запліднення (запліднювальна імпотенція).
Парувальна імпотенція - нездатність самця здійснити статевий акт у звязку з ураженням у нього органів парування (статевого члена, препуція). Ця імпотенція може бути уродженою та набутою.
Запліднювальна імпотенція – розлади сперміогенез чи патології додаткових статевих залоз. Може бути уродженою та набутою.
Уроджена та спадково обумовлена запліднювальна імпотенція.
Гермафродитизм (інтерсексуалізм, двостатевість). Під гермафродитизмом розу-міють уроджену аномалію, коли у одного індивіда одночасно розвиваються елементи мюллєрових та вольфових проток. Дуже рідко гермафродитизм проявляється справж-ньою двостатевістю, при якій у тварини одночасно є сім’яники і яєчники, порівняно рідко у них виявляють поєднання сім’яників із зовнішніми статевими органами самки (статеві губи, переддвер’я піхви, клітор). Таких тварин вибраковують.
Крипторхізм – уроджена аномалія, при якій сім’яники затримуються у черевній порожнині самця, а не опускаються у калитку (переважно крипторхізм буває ліво-стороннім).
3. Механічні пошкодження. Серед набутих механічних пошкоджень статевих органів самців найчастіше реєструються різної етіології травми препуційного мішка прутня і калитки. Ступінь пошкодження тканини залежить від форми і напрямку сили діючого предмета.
У ділянці травми, що є “місцем найменшої резистенції” (locus minores resistentio) дуже часто виникають гострі запальні процеси (абсцес, флегмона).
За локалізацією механічні пошкодження препуційного мішка ділять на екстрапрепуційні – коли пошкодження наносяться з боку шкірно-фасційного шару крайньої плоті; інтрапрепуційні – коли ці пошкодження здійснюються з середини препуційного мішка і ретропрепуційні – коли пошкоджується статевий член та навколишні щодо нього тка-нини препуційного мішка. Ці пошкодження бувають закритими і відкритими.
До екстрапрепуційних пошкоджень відносять удари, рани крайньої плоті (поверх-неві, глибокі і проникні), абсцеси та флегмони крайньої плоті .
До інтрапрепуційних пошкоджень відносять рани статевого члена та листків препуційного мішка (забиті, рвані та різані).
До ретропрепуційних пошкоджень відносять розриви статевого члена (з порушенням цілісності білкової оболонки та крововиливами з утворенням гематоми); вивертання препуційного мішка (вихід його парієтального листка назовні з можливими пошкодженнями, тріщинами, саднами, синцями, запаленнями); випадання препуційного мішка (коли препуційний мішок, що випав, не може повернутися у вихідне положення); запалення препуційного мішка (акропостит та баланопостит); фімоз, парафімоз.
Рани стінки препуційного мішка. Залежно від причини рани можуть бути колоті, різані, кусані з широкою і вузькою зоною ураження тканин, а за глибиною – поверхневі, глибокі і проникаючі, рвані і клаптеві.
Причини: пошкодження препуція гострими предметами стійл і станків, пнями, кусками металу, укуси, удари рогами, копитами.
Симптоми. У більшості випадків рани характеризуються болючістю, кровотечею і зяянням. На 2–3-й день виникає набряк тканин, що може розповсюджуватися за межі рани.
Діагноз. Характерним симптомом для встановлення діагнозу є кровотеча. Наявність проникаючих ран підтверджується зондуванням, яке виконують після знеболення.
Лікування. При лікуванні поверхневих і глибоких ран застосовується хірургічна обробка ран з частковим висіканням тканин. Після хірургічної обробки рану зашива-ють глухим швом. Проникаючі рани в порожнину препуційного мішка після хірургіч-ної обробки з повним або частковим висіченням тканин зашивають двоповерховими швами – на слизову оболонку із захопленням стінки рани і на шкіру.
Прогноз – благополучний, оскільки в багатьох випадках рани загоюються без ускладнень.
Забій (contusio) виникає переважно під дією тупих предметів: ударів рогами, ко-питами, при доланні перешкод, бар’єрів, падінні, тривалому стисканні повалом, при взятті сперми на чучело.
Симптоми: розлитий крововилив у тканини, почервоніння або посиніння ділянки травми, набряк, біль, зменшення отвору препуційного мішка.
При травмі з глибоким ураженням тканин може утворитися набряк слизової обо-лонки. Залежно від сили удару і форми предмета набряк на 2–3-й день може розповсю-джуватись аж до калитки. Загальний стан самця пригнічений, він не лягає, сечовиді-лення затруднене і болісне. При сильних ударах може пошкоджуватися статевий член.
Діагноз ставиться за характерними ознаками з врахуванням анамнестичних даних.
Прогноз – обережний.
Лікування – симптоматичне і скероване на профілактику гнійного запалення. Хво-рих тварин заганяють у чистий станок з м’якою підлогою. Ділянку травми вистрига-ють, очищають від механічних забруднень, обробляють спиртовим розчином йоду, септонексом або кубатолом.
Тканини інфільтрують 0,25 %-им розчином новокаїну з антибіотиками.
Гематома стінки препуційного мішка виникає при розривах краніальної гілки зовнішньої соромітної артерії або вени.
Симптоми. Зразу ж після забиття утворюється округлої форми з чітко виражени-ми краями набряк. При пальпації його в перші дні відчувається флуктуація, з третього дня – крепітація. Ділянка травми болюча, гаряча. Набряк може випинатися в порож-нину препуційного мішка і заважати виведенню статевого члена.
Діагноз ставлять з урахуванням часу утворення набряку після травми. Витікання крові з голки при пункції набряку підтверджує діагноз.
Лікування. Ділянку травми вистригають, обробляють асептичним розчином (спир-товий розчин йоду, іхтіол, стептонекс, кубатол). При можливості в перші години і дні застосовують холод, а з третьо-го дня – тепло. На 4–5-й день гематому розтинають, згустки фібрину видаляють, рану за-лишають відкритою. При необ-хідності депонують антибіоти-ки і сульфаніламіди.
Абсцес – гостре гнійне запалення тканин препуцій-ного мішка з утворенням по-рожнини, наповненої гноєм і обмеженої піогенною оболон-кою. Реєструється у самців усіх видів свійських тварин .
Причини: колоті рани, забої з розчавлюванням тканин і на-ступним інфікуванням збудни-ками гнійної інфекції: стрептококами, стафілококами, кишковою паличкою.
Симптоми. У стінці препуційного мішка протягом 3–5-ти днів виникає спочатку розлитий набряк тканин, що з часом набуває круглої форми. Він гарячий, болючий із накопиченням гною, при пальпації відчувається флуктуація. Виведення прутня ви-кликає біль. При значному об’ємі абсцесу сеча виділяється з порожнини препуція краплинами.
Діагноз обґрунтовується клінічними ознаками з врахуванням даних анамнезу. На-явність гною при пункції набряку підтверджує діагноз.
Лікування. В перші дні після нанесення рани – хірургічна обробка. В усіх випад-ках ефективна коротка новокаїнова блокада з антибіотиками. При утворенні порож-нини проводять розтин абсцесу з евакуацією гною і пухким дренуванням емульсією синтоміциновою або Вишневського.
Флегмона – гостре, гнійне, розлите запалення пухкої сполучної тканини стінки препуційного мішка. Спостерігається у всіх самців.
Причини: забої і рани з широким пошкодженням тканин і інфіковані збудниками гнійної інфекції.
Симптоми: дифузний набряк тканин стінки препуційного мішка, інколи – з ура-женням слизової оболонки. Виведення прутня затруднене, болісне. Набряк гарячий, тканини ущільнені, болісні. На 5–7-й день появляються фокуси абсцедування, загаль-ний стан тварини покращується, біль зменшується.
Статевий член не можна вивести з препуційного мішка. Сеча виділяється в по-рожнину препуційного мішка, застоюється, подразнює слизову оболонку, що супрово-джується пригніченням загального стану з підвищенням загальної температури тіла.
У кнурів флегмону препуція необхідно диференціювати від наповнення сечею ампулоподібного розширення препуційного мішка, що не болісне і при натисканні зменшується в об’ємі внаслідок випорожнення.
Діагноз ставиться за характерними симптомами.
Лікування. Коротка новокаїнова блокада, тепло, іхтіолова мазь або емульсія Ви-шневського місцево. Утворені абсцеси розтинають.
4. Постит (postitis) – запалення крайньої плоті. Зареєстроване у всіх самців, але час-тіше виникає у бугаїв, кнурів і псів.
Етіологія. Накопичення в препуційному мішку сперми і затримання сечі є осно-вними причинами поститу. Сприяють виникненню захворювання анатомічні особли-вості препуційного мішка: довгий і вузький у бугаїв, наявність дивертикула у кнурів, вузький отвір у псів. Атрофія прутня і фімоз, особливо у жеребців, теж сприяють накопиченню сперми в препуційному мішку. При себореї, що супроводжується інтен-сивним виділенням смегми та подразненням слизової оболонки сечовим піском, теж може виникати постит.
Патогенез. Забруднення препуційного мішка збудниками гнійної інфекції (мікро-би, віруси, гриби) сприяє гнійно-гнильному розвитку накопичених там субстратів, а утворені в результаті цього продукти подразнюють слизову оболонку і викликають запальні процеси.
Особливості запального процесу в препуційному мішку полягають в тому, що в його перебігу звужується отвір препуційного мішка і затримується виділення еякуляту, роз-вивається запалення голівки прутня. Утворені виразки слизової оболонки ятряться, роз-ростаються гранулярні клітини. При загоюванні утворюються рубці слизової оболонки, звужується отвір препуційного мішка, що веде до виникнення фімозу (І. С. Черненко).
У бугаїв, при локалізації запального процесу в ділянці отвору препуційного міш-ка, набрякає стінка отвору і внаслідок реакції м’язів шкіра завертається в порожнину мішка, а її довгі волоски додатково подразнюють слизову оболонку не тільки препу-ційного мішка, а і голівку пеніса.
Симптоми: набряк стінки препуцію, особливо навколо отвору, виділення гнійно-го ексудату з отвору препуційного мішка, подразнення слизової оболонки, біль при пальпації стінки препуційного мішка, затруднене виведення прутня, порушення ста-тевих рефлексів, виділення сечі в препуційний мішок, звідки вона витікає крапли-нами, переповнення сечового міхура, наповнення ексудатом і сечею дивертикула у кнурів, утворення виразок на слизовій оболонці.
Діагноз. Ознаки захворювання дають можливість безпомилково ставити діагноз. Постит необхідно диференціювати від трихомонозу і кампілобактеріозу. У псів виді-ляється гнійний ексудат зеленуватого відтінку, на набряклій слизовій оболонці видно збільшені лімфатичні фолікули і виразки, розмірами як горошина.
Лікування хворих тварин передбачає утримання їх у чистих і сухих стійлах; са-кральну епідуральну анестезію або блокаду за І. І. Магдою (у жеребця), за І. І. Воро-ніним (у бугая); механічне очищення препуційного мішка і його отвору; виведення статевого члена із препуційного мішка; обробку препуційного мішка і статевого члена асеп-тичними речовинами (етакри-дин лактату 1 : 5 000, калію пер-манганат 1 : 5 000, фурациліну 1 : 1 000), розчином антибіоти-ків на 0,25 %-му розчині ново-каїну; змащування виразки сли-зової оболонки йод-гліцерином, коротку новокаїнову блокаду ділянки запалення; введення у порожнину препуційного міш-ка мазей іхтіолової, стрептоци-дової, емульсії синтоміцинової, Вишневського; припікання ви-разок бриліантовим зеленим.
Баланопостит (bаlanopos-titis) – запалення слизової обо-лонки препуція та голівки ста-тевого члена.
Етіологія. У більшості ви-падків баланопостит виникає як ускладнення тривалого періоду поститу.
Характерним симптомом захворювання є набряк слизо-вої оболонки голівки прутня і крайньої плоті з виділенням еякуляту, злипання волосся, за-труднення виведення статевого члена при сечовиділенні і галь-мування статевих рефлексів. Залежно від виду збудника, який є причиною запалення і ступеня ураження слизової оболонки, перебіг запального процесу може характе-ризуватися значним виділенням фібрину, утворенням виразок і некрозом слизової оболонки.
При хронічному перебігу хвороби внаслідок розростання сполучної тканини стін-ка препуційного мішка потовщується.
В окремих випадках виникає загальне пригнічення тварин, підвищується температура тіла.
Лікування – таке ж, як при поститі.
5. Фімоз (phimosis) – це вроджена вада розвитку або набуте захворювання, що характеризується звуженням отвору препу-ційного мішка. Може бути у всіх самців свійських тварин і про-являтися неможливістю виведення статевого члена із препуцій-ного мішка.
Етіологія. Набутий фімоз виникає на ґрунті акропоститу і баланопоститу, загоювання ран препуція із звуженням його отвору внаслідок утворення рубців. У пса уроджений фімоз може виникати при гіпоплазії прутня з різким звуженням отвору препуція (Г. М. Калиновський).
Груба травма голівки прутня, що виникає при доланні перешкод, падінні, ударах тупими предметами, а також пухлини теж супроводжуються фімозом.
Неминучим є виникнення фімозу після ампутації прутня, що найчастіше буває у жеребців.
Діагноз. Звужений отвір препуція, накопичення сечі в його порожнині, збільшення голівки і наявність вуздечки прутня – основні ознаки, за яки-ми обґрунтовують діагноз. Неможливість вивести статевий член після блокади за І. І. Вороніним підтверджує правильність діагнозу.
Лікування. Консервативне – масаж отвору препуція – не завжди дає позитивний результат тому основним є оперативне лікування: після підготовки операційного поля і санації препуційного мішка та інфільтраційної анестезії розрізають звуже-не кільце отвору препуція або роблять повздовжні розрізи його вентральної стінки. Якщо такі маніпуляції не дають бажаного результату, то розсікають нижню стінку мішка препуція, починаючи з його отвору. Рани зашивають, з’єднуючи шкіру з сли-зовою оболонкою.
Післяопераційне лікування. Змащування ран антисептичними мазями, емульсіями або аерозольними препаратами.
Парафімоз (paraеhimosis) – защемлення голівки виведеного статевого члена або його тіла після травми чи внаслідок утворення гематоми, що унеможливлює його зво-ротне втягування у препуційний мішок, називають парафімозом. Найчастіше парафі-моз спостерігається у жеребців, рідше – у бугаїв і псів.
Етіологія. Набряк внутрішнього листка препуційного мішка, що виникає най-частіше після травми прутня, є основною причиною виникнення захворювання. На 5–7-й день від часу виникнення захворювання сполучна тканина препуційного мішка розростається і утворює манжетоподібне ущільнення, що охоплює тіло прутня і під-вищується над його поверхнею. Частина прутня, що звисає нижче “манжетки”, набря-кає, на голівці його утворюються тріщини, з яких витікає лімфа .
Подібні ознаки виникають у бугаїв при вивертанні препуційного мішка. Часто причиною захворювання у бугаїв та псів є окутування і защемлення прутня довгими волосками препуція.
Описані випадки защемлення прутня у жеребців гумовим кільцем від штучної вагіни, що сповзло на пеніс при отриманні сперми.
Симптоми. Статевий член звисає, само-стійно і рефлекторно не втягується у пре-пуційний мішок. Протягом 3-х днів виникає значний набряк певної ділянки внутрішньо-го листка препуція, що циркулярно охоплює прутень. Звисаюча частина пеніса холодна, щільна, малоболісна, на ній утворюють-ся шкоринки засохлої лімфи. Протягом 2-х тижнів наступає склероз манжетоподібного потовщення, на тілі прутня утворюються ви-разки. Звисаюча його частина травмується до підлоги, стійла, підстилки, а зимою може на-ступати відморожування.
Постановка діагнозу легка і не вимагає особливих досліджень.
Лікування. У свіжих випадках, в перші 2–3 дні застосовують холодні компреси із в’яжучих. Набряк внутрішнього препуційного листка знімають застосуванням в’яжучих речовин (танін, буровська рідина) та асеп-тичних (при парафімозі) розчинів (етакридин лактат, фурацилін) і масажу, туге бин-тування еластичним бинтом дозволяє вправити статевий член у препуцій. Застосову-ють підтримуючий бандаж, для фіксації статевого члена до черева. Тривалий масаж випалої частини і стягування еластичним бинтом інколи дає можливість вправити статевий член у препуцій.
Після вправлення прутня у препуцій на його вхід накладають 2–3 вузлуваті шви, захоплюючи обидві складки препуційного мішка. Нитки швів залишають довгими, щоб можна було за них підтягувати препуцій і між швами вводити у препуційний мішок лікарські засоби.
Якщо консервативне лікування не дає бажаного результату, то манжетоподібне потовщення циркулярно висікають, рани зшивають вузлуватими швами, статевий член вправляють у препуцій, а на його отвір накладають 2–3 стібки перехресного або циркулярний шов.
У виключних випадках випалу частину прутня ампутують з уретротомією у ді-лянці промежини або без неї.
6. Вивертання препуційного мішка. Хворобу зареєстровано у бугаїв м’ясних порід. Внаслідок перерозвитку парієтального листка препуція у них реєструють звисан-ня крайньої плоті під час отримання сперми, дефекації та сечовиділення.
Симптоми. З отвору препуція випадає циркулярна складка слизової оболонки до-вжиною 10–12 см. Постійне випадіння пре-пуційного мішка сприяє забрудненню його, травмуванню, розвитку запального процесу. Додатковим фактором, що ускладнює перебіг захворювання, є подразнення сечею і пере-хід запалення у хронічну форму з розвитком фіброзної сполучної тканини, що має кільце-подібну форму. Так виникає випадіння пре-пуційного мішка.
Лікування. На початку захворювання вда-ється припинити розвиток гострого запального процесу консервативним лікуванням (меха-нічна очистка, коротка новокаїнова блокада, розчини асептичних і зв’язуючих речовин) і перехід хвороби у хронічну форму з роз-витком фіброзної тканини. Випалу частину вправляють, фіксують провізорними швами на один два тижні. При необхідності випалу частину видаляють.
7. Рани статевого члена. Найчастіше зустрічаються колоті, різані і кусані рани го-лівки прутня. Кусані рани тіла прутня у кнурів спостерігаються при утриманні їх в одному станку зі свиноматками, а рани голівки прутня у псів – при насильному роз’єд-нанні зкліщених тварин під час природного парування (Г. М. Калиновський).
Причини. Гострі ріжучі і колючі предмети у підлозі та перегородках станків і стійл, укуси при скупченому утриманні і під час парування тварин.
Симптоми. Спостерігається крапельна кровотеча із препуційного мішка, згустки крові навколо отвору і на волосках препуційного мішка, наявність крові на підлозі стійла і на підстилці.
Діагноз. Локалізацію рани встановлюють при виведенні прутня із препуційного мішка. При рані тіла прутня згустки крові можуть накопичуватись у глибині препу-ційного мішка. Рани мають незначне зяяння. При травмуванні уретри із рани виді-ляється сеча.
Прогноз. Обережний, особливо при кусаних ранах тіла прутня. Як ускладнення може виникати фістула кавернозних тіл або уретри.
Лікування. При хірургічній обробці ран видаляють тільки мертві тканини і заши-вають рану швом. Рани тіла прутня без ушкодження уретри загоюються за вторинним натягом протягом 9–14-ти днів. Рани голівки прутня у псів після видалення сторонніх тіл і анестезії загоюються протягом 12–14-ти днів. У порожнину препуційного мішка вводять емульсію Вишневського, стрептоцидову або синтоміцинову.
8. Орхіт та епідидиміт (orchitis et epididimitis) – запалення сім’яника та придатка сім’яника, що спостерігається у самців усіх видів тварин, може бути одно- чи двосто-роннім, гострим чи хронічним, травматичним, асептичним чи гнійним.
Етіологія. Причинами травматичного орхіту та епідидиміту є удари рогами, копи-тами, перетискання повалом; причинами гнійного запалення є – рани з проникненням у них збудників неспецифічної гнійної інфекції. У баранів причиною епідидиміту бу-ває диплокок (diplococcus genitalis ovis), який паразитує у статевих шляхах вівцемат-ки і передається при природному паруванні.
Симптоми. При травматичному орхіті та епідидиміті внаслідок розриву судин і тканин протягом перших 2–3-х днів розвивається набряк тканин, інфільтрація їх се-560
Ветеринарна андрологія
розною рідиною, виникає значний біль, тварина виставляє вперед кінцівки, відки-дає кінцівку з боку уражених органів, неохоче рухається. Об’єм еякуляту спочатку збільшується, дещо зростає рН, спостерігається аглютинація сперміїв. При значному травмуванні тканин виникає асептична резорбтивна лихоманка. При відсутності повторного травмування і спокої ознаки запалення протягом 2-х тижнів зменшуються і зникають, в інших випадках – настає атрофія сім’яника.
Гнійний орхіт і епідидиміт проявляється симптомами гнійного запалення: зна-чним набряком сім’яника, придатка і сім’яного канатика, його розповсюдження на калитку і вентральну стінку живота, згладженням контурів сім’япроводів.
У запальний процес втягується загальна піхвова оболонка і регіональні лімфатич-ні вузли, що ускладнює перебіг захворювання.
Бруцельозний орхіт характеризується скупченням великої кількості рідкого ек-судату в порожнині сім’яного мішка, тоді як гнійний та туберкульозний орхіт супро-воджується формуванням тут одного чи декількох абсцесів, які можуть прориватися в піхвову порожнину з розвитком гнійного фунікуліту та перитоніту. У тварин погіршу-ється загальний стан, підвищується температура тіла, гальмуються статеві рефлекси, погіршується якість сперми, у ній спостерігається аглютинація сперміїв, з’являються їх патологічні форми, лейкоцити.
Діагноз обґрунтовується характерними симптомами.
Лікування. При асептичних процесах в перші дні застосовують холод у вигляді аплікації серветок з суспензорієм, коротку і паранефральну новокаїнову блокаду, ан-тибіотики з метою профілактики гнійного запалення, мазетерапію.
При гнійному епідидиміті проводять розтин абсцесів, евакуацію гною, асептизацію ран, коротку новокаїнову блокаду, видаляють уражені тканини сім’яника та придатка.
9. Запалення вісцерального листка загальної піхвової оболонки (periorchitis). Найчастіше буває у жеребців, але зустрічається у всіх самців.
Етіологія. У жеребців причиною захворювання є сетаріоз, при якому у піхвовій порожнині може накопичуватися багато гельмінтів.
Патогенез. При асептичному орхіті та епідидиміті у запальний процес втягується вісцеральний листок піхвової оболонки, особливо після грубих травм. Гострі форми захворювання характеризуються значним випотіванням серозного ексудату, до якого з часом домішується фібрин. Налипання фібрину до серозної оболонки ускладнює циркуляцію крові і лімфи, внаслідок чого виникає набряк калитки. З часом, при асеп-тичному перебігу запалення, процес затухає, розсмоктується ексудат і згустки фібри-ну, відновлюється нормальна функція сім’яника.
При адгезивному запаленні білкова оболонка сім’яника зростається з загальною піхвовою з утворенням конгломерату, що закінчується облітерацією піхвової порож-нини калитки.
При гнійному періорхіті у порожнину загальної піхвової оболонки випотіває бага-то фібрину, що теж закінчується її облітерацією.
Симптоми. В перші дні хвороби діагностують набряк і болючість калитки, при паль-пації відчувається флуктуація, як результат виділення у порожнину загальної піхвової оболонки серозного або гнійного ексудату з доміш-кою великої кількості фібрину. Калитка буває збіль-шеною, складки її шкіри розправлені, тварина стоїть з розставленими кінцівками, рухається обережно.
При гнійному запаленні набряк розповсюджу-ється на препуцій та вентральну стінку живота, про-межину. Підвищується загальна температура тіла.
Лікування. При гнійному періорхіті застосову-ють тепло, спиртові компреси, коротку новокаїнову блокаду з антибіотиками, опромінення лампою Со-люкс, Біотрон, Мініна. У шкіру калитки втирають іх-тіолову або камфорну мазь. При облітерації піхвової порожнини і гнійному періорхіті видаляють ураже-ний сім’яник шляхом закритої кастрації на лігатуру
10. Пухлини статевих органів самців.
Новоутворення калитки. Найчастіше на шкірі калитки виникають папіломи. Рак калитки на початковій стадії захворювання розростається в шкірі, а метастази – у по-верхневих пахових лімфатичних вузлах. Первинні форми саркоми у стінці калитки утворюються дуже рідко.
Діагностика захворювання не представляє труднощів. У окремих випадках для уточнення і диференціації діагнозу застосовують гістологічні дослідження.
Лікування – оперативне. Необхідно враховувати, що неоплазматичний фокус у шкірі калитки може бути успішно видалений без шкоди для продуктивності тварини. При розростанні пухлини в глибину калитки аж до загальної піхвової оболонки за-стосовують висікання калитки і видалення сім’яника. При метастазах в регіональні лімфовузли операція недоцільна, тварину вибраковують.
Новоутворення сім’яників. Найчастіше бувають у псів, рідше у жеребців та ін-ших самців. Злоякісні пухлини, рак і його різновиди – сіменома і саркома, зустріча-ються частіше, ніж доброякісні (міома, фіброма, дермоїдна кіста). Первинне ураження придатка сім’яника пухлинами – явище надто рідке.
Сіменома буває двосторон-ньою, інші пухлини – переважно вражають один сім’яник.
Симптоми: На ранніх стадіях розви-тку пухлини можна виявити ущільнення ізбільшення об’єму сім’яника при відсут-ності явищ запалення. Сім’яник при цьомубуває рухливий, не болісний. Розростанняпухлини і обмеження рухливості сім’яника внаслідок його зростання із загальною піхвовою оболонкою може викликати підозру .на розвиток пухлини. Ураження регіонарних лімфатичних вузлів є вірогідною озна-кою канцерогенного ураження сім’яника. Порівняно з сіменомою саркома сім’яника росте швидше, метастази розповсю-джуються переважно кровоносним, а не лімфатичним руслом.
Ураження у пса пухлиною одного сім’яника супроводжується атрофією другого, гіпертрофією сосків, простатичної залози, атрофією статевого члена, потягом до псів та інші прояви фемінізації.
Лікування – оперативне видалення ураженого сім’яника. Якщо ракова пухлина пронизує шкіру калитки і загальну піхвову оболонку, то її теж висікають.
Новоутворення статевого члена і препуція. Найчастішими доброякісними пух-линами є папіломи і фіброми, що виникають на зовнішній плоті у бугаїв , а злоякісними – меланобластоми – у коней, альвеолярна саркома і рак – у псів.
Симптоми. У коней сірої масті віком 8–10 років і старше найчастіше зустрічаєть-ся рак і меланобластома прутня. Переважно уражається голівка прутня. Пухлина, що нагадує за формою цвітну капусту, заважає виведенню статевого члена в препуцій
і виділенню сечі, вона розлітається бризками або краплями. Поверхня пухлини розпадається, забрудню-ється, ятриться. Плоско-епітеліальна карцинома має горбкувату форму, голівка пеніса буває щільною, з ви-разками.
Альвеолярна саркома найчастішелокалізується на слизовій оболонцідна препуція і прилеглої ділянки пе-ніса, рідше на голівці прутня. Первинні вузлики бородавкоподібних розростань поступово зливаються, утворюючи гроноподібні нарости, щовипинаються над поверхнею слизової обо-лонки . Зустрічаються випадки су-цільного ураження слизової оболонки прутня.На початку захворювання єдиним симптомомрозвитку пухлини є виділення крові із препу-ційного мішка. З часом пухлина розростаєть-ся, змінюються контури препуція, вона промацується через шкіру.
Діагноз. Підтверджується при виведенні пеніса за межі препуція.
Лікування – тільки оперативне. Висікають всі розростання разом із слизовою обо-лонкою. При необхідності розсікають по серединній лінії препуційний мішок.