Тема № 97. Класифікація неплідності самок, набута неплідність.

План

1. Вроджена неплідність:

   1. Інфантилізм;

   2. фримартинізм;

   3. гермафродитизм.

2. Набута неплідність:

1. аліментарна неплідність;

2. кліматична;

3. експлуатаційна;

4. симптоматична;

5. штучна неплідність; (штучно спрямована, штучно набута),

6. стареча неплідність;

7. імунна неплідність.

1. Причини симптоматичної неплідності.

2. Імунні фактори неплідності.

3. Неплідність внаслідок заразних хвороб:

   1. Інфекційна (бруцельоз, туберкульоз, кампілобактеріоз, пустульозний вестибуловагініт, інфекційний фолікулярний вестибуловагініт, лептоспіроз, лістеріоз, паратиф (кобил), мікози, вірусні хвороби.

   2. Інвазійна неплідність (тріхомоноз, токсоплазмоз, парувальна хвороба (коней).

1. Профілактика симптоматичної неплідності.

 

1. Вроджена нелідність

Вроджена неплідність - нездатність до відтворення як наслідок аномалій розвитку статевого апарату самців і самок, які виникли в період внутрішньо- утробного розвитку при зустрічі нормальної яйцеклітини і спермія які належать тваринам різних видів, заплідненя не відбувається або вагітність переривається внаслідок біологічного несумісництва яйцеклітини і сперміїв.

Наприклад: мулиці дуже рідко вагітніють і плоди в них народжуються з виродливостями. При гібридизації яка і корови плоди нормальні.

Існують три основні вроджені форми неплідності:

-   інфантилізм

-   фримартинізм

-   гермафродитизм

Інфантилізм  дитячий  - це недорозвиток жіночого статевого апарату, яке зумовлене недостатньою дією гіпофіза та іншими аномаліями ендокринної і нервово системи.

Самки стимулюють статеву зрілість самців і навпаки.

У деяких телиць при завершені формування тіла з нормальним екстер'єром статева циклічність не проявляється. Отже, виходячи з цього можна сказати, що інфантилізм - не аномалія розвитку при якій весь організм, або тільки статева система зберігає риси дитячої будови.

В залежності від цього розрізняють:

-   загальний інфантилізм

-   статевий інфантилізм

Клінічні ознаки: малий об’єм матки і її рогів, яєчники розмірами з горошину,  або вони можуть бути нормальною величиною з фолікулами. Також можуть спостері­гатися недорозвиненість статевих органів: вульви та піхви.

Лікування: Для стимуляції діяльності статевого апарату застосовується вигул самок з самцями, масаж, тканинні препарати

Фримартинізм - відхилення під норми в розвитку системи статевих органів,  у теличок при різностатевих двійнятах. Бугайці народжуються нормальними з розви­нутим статевим апаратом. У теличок виявляють недорозвинену піхву, зарощену шийку матки, /гіпоплазія/ або відсутність яєчників, перерозвинений клітор.

Фримартинізм можна пояснити тим, що плацентарні судини обох плодів з'єднані між собою, через них до жіночого плоду йдуть чоловічі гормони і навпаки, але чоловічі гормони домінують.

При народжені двійні 30% -2 самці,  30% - самки, а 40% самець і самка з яких самок - 90% неплідних.

Клінічні ознаки: бугай мас подібний вигляд телиці, аномалії статевих органів.

Діагноз: Після народження телички при різнополих двійнятах необхідно дослідити статеву систему самки. В нормі у теличок довжина піхви І2-І5см.,  у фримартинів 4-4,5 см., піхвова частина шийки матки відсутня.

Фримартини є добрими робочими і м’ясо-продуктивними тваринами.

Гермафродитизм - аномалія розвитку статевих органів, коли в одного і того ж індивідуума є  жіночі і чоловічі статеві органи.

Розрізняють дві форми:

-    справжній - статева система, будова статевих органів, статеві залози мають ознаки і самок і самців, в наявності елементи яєчника і тести кула /овотестис/,  які функціонують періодично, поведінка змінюються і в чоловічий і в жіночій бік.

-    несправжній - статева система має певну будову чоловічу або жіночу, але між статевими губами у самок перерозвинутий клітор, у самців - вульва.

Зустрічаються такі аномалії:

-    вроджені аномалії шийки матки;

-    вроджені аномалії матки;

-    аномалії вульви і піхви.

​

2. Набута неплідність

Аліментарна неплідність - виникає внаслідок ожиріння,виснаження,низкого за поживністю раціону, аліментарний інфантилізм.

Експлуатаційна неплідність –  виникає при неправильній експлуатації тварин, їх надмірному виснаженні.

Кліматична - проявляється при дефіциті або надлишку інсоляції,зміни клімату, недоліків утримання.

Симптоматична – виникає внаслідок хвороб статевих органів

Штучна – поділяється на:

а)штучна набута при порушенні правил осіменіння (неправильне утримання, зберігання і транспортація сперми)

б)штучну-сплановану при кастраціях,намірному пропуску стат.циклів без осіменіння

Стареча – обумовлена атрофічними процесами в статевих органах

​

​

3. Причини симптоматичної неплідності

Симптоматична неплідність це порушення відтворення внаслідок захворювань статевих і інших органів самок і самців. Неплідність самок можна пояснити такими факторами: загибеллю сперміїв в статевих органах самки, загибеллю яйцеклітини чи зиготи, неможливість проникнення зиготи в порожнину матки, порушення статевого циклу.

​

Імунні фактори неплідності характеризуються утворенням сперміоантитіл що накопичуються в секретах піхви, маяки, яйцепроводів. Вони можуть зберігатися в статевому слизі більше 2х місяців, і проявляти свою дію як аглютиніни (склеюють сперміїв), лізини (розчиняють сперміїв) або викликати алергічне скорочення матки, підсилювати фагоцитоз.

​

Симптоматична неплідність внаслідок заразних хвороб виникає тому що порушується обмін процесів, змінюється склад корові, підвищується температура тіла або виникає комплекс місцевих запальних процесів і змін в які втягуються статеві органи. Багато хвороб також викликають виснаження тварин і як наслідок припинення статевих циклів.

​

Неплідність внаслідок гінекологічних хвороб зустрічається досить часто деякі автори вважають що вини зустрічаються у 20-50% неплідних самок. Гінекологічні хвороби найчастіше проявляються порушенням статевої циклічності. Такі порушення циклічності можуть бути у вигляді анафродезїї, німфоманії і неповноцінності статевих циклів.

Анафродезія - відсутність статевих циклів.

​

Німфоманія - порушення ритму статевих циклів, при яких стадія збудження триваліша а зрівноваження весь час коротшає.

Неповноцінні статеві цикли можуть бути алїбідний, анестральний, ановуляторний, ареактивний.

У самців плідників статева функція порушується при загальних захворюваннях організму які характеризуються високою температурою, це можуть бути інфекційні, інвазійні та внутрішні незаразні хвороби.

​

Із внутрішніх незаразних хвороб найчастіше причиною неплідності є травматичний ретикуло-перитоніт і сечокам’яна хвороба, а з хірургічних спастичний парез кінцівок та тилома міжкопитцевої шкірної складки тазових кінцівок, а також хвороб сухожилків, тріщин копитного рогу, запалень чи вивихів суглобів, переломів кісток, паралічів рухового апарату.

​

4. Імунні фактори неплідності

​

Визначаючи причини неплідності тварин, треба пам’ятати, що вони такі ж різноманітні, як і їх умови утримання, годівлі та експлуатації. Навіть при ретельному дослідженні неплідної тварини не завжди вдається виявити причини, що обумовлювали її виникнення. У кожному випадку, як правило, діє декілька причин неплідності, які майже завжди патогенетично між собою пов’язані. Виявити ці причини і визначити сутність впливу кожної з них на весь організм і статеві органи зокрема – основне за-вдання фахівця ветеринарної медицини. Це можна лише при умові всестороннього і глибокого аналізу результатів загального клінічного, ректального і вагінального до-сліджень тварин, оцінки результатів лабораторного дослідження їх крові, виділень із статевих органів, мазків-відбитків із слизової оболонки піхви, сонографії тощо.

​

Потрібно підкреслити, що одні й тіж фактори обумовлюють неплідність самок і самців, чому навіть окремі автори намагаються об’єднати в одному розділі “гінекологія” - (від гр. gyne - жінка, logos - наука) - вчення про патологічні процеси у статевих органах невагітних самок (учения про неплідність самок) та імпотенцію самців, тобто, об’єднати гінекологію та андрологію, застосувавши для хвороб самок термін “теліологія”. Таке об’єднання нелогічне і безпідставне. Тому підкреслюємо, що гінекологія вивчає хвороби статевих органів невагітних самок, які виникли піс-ля завершения післяродового періоду тобто після 30-го дня з часу отелення, тоді як андрологія вивчає причини імпотенції самців. Хвороби періоду вагітності, родів, та післяродового періоду - акушерство. Одні й ті ж хвороби можуть відноситися і до акушерських, і до гінекологічних. Наприклад, гострий післяродовий ендометрит - це акушерська хвороба, а хронічний ендометрит - гінекологічна.

​

Причини неплідності цікавили вчених давно. В 30-х роках XX ст. професори В. В. Конге, А. Ю. Тарасевич, Н. Ф. Мишкін, згодом П. А. Волосков, I. А. Бочаров намагалися їх систематизувати. Правда, всі причини важко врахувати. Одна і та ж причина в різних умовах діє по-різному; різні причини можуть викликати подібні симптоми, тому завжди потрібно шукати головну причину.

До причин, що обумовлюють неплідність, відносять:

​

погану організацію відтворення;

​

незадовільну роботу фахівців;

​

порушення технології осіменіння;

​

недоліки обліку;

​

незадовільне вирощування ремонтного молодняку;

​

А. Ю. Тарасевич розрізняв три основні причини неплідності:

​

екстрагенітальні (вік, ендокринні і нервові розлади, патологія молочної зало-зи, інфекційні й інвазійні захворювання);

​

інтрагенітальні (ненормальний стан яєчників - кісти фолікулярні і жовтого тіла, персистентне жовте тіло; неповноцінні статеві цикли, розлади імплантації; ен-докринна анафродизія, німфоманія;

​

екзогенні (аліментарні фактори, дефіцит світла тощо):

​

осіменіння недорозвинених телиць;

​

порушення зоогігієнічних вимог при утриманні тварин;

​

неповноцінну годівлю тварин, особливо в стійловий період;

​

незадовільну підготовку корів, особливо нетелей, до отелення;

​

погану організацію родів;

​

некваліфіковану родову допомогу;

​

відсутність акушерської та гінекологічної диспансеризації.

​

Серед великої кількості цих причин треба вибрати визначальні для данної си-туації. Для цього проводять комплексне дослідження тварин та умов їх утримання, догляду та годівлі і на основі даних клінічного обстеження ділять корів на 3 осно-вні групи: вагітні тварини, корови у післяродовому періоді і неплідні. Бажано, щоб до першої групи ввійшли не менше 50 % корів, другої - біля 20 % і третьої - не більше 30 %.

​

5. Неплідність при інфекційних та інвазійних захворюваннях

Статеві інфекції мають значне розповсюдження серед самок всіх свійських тва-рин. Серед сільськогосподарських тварин вони найчастіше виникають у корів, кобил і овець.

​

Небезпечність статевих інфекцій сільськогосподарських тварин у тому, що вони переносяться контактним шляхом при природному осіменінні. У корів до таких за-хворювань відносять трихомоноз, кампілобактеріоз, пустульозний вестибуло-вагініт, токсоплазмоз. Захворювання тварин статевими інфекціями супроводжується аборта­ми, народженням мертвих плодів, тривалою неплідністю і наносять господарствам значні економічні збитки.

​

Інфекційний вестибуло-вагініт (vеstibulitis et vaginitis infectiosa) – інфекційне за-хворювання зовнішніх статевих органів корів та кобил, рідше овець та свиней, що викликається фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Розповсюджений серед корів і телиць за відсутності їх штучного осіменіння. Реєструється найчастіше у тварин, які знахо-дяться у приватній власності громадян, при відсутньому контролі за використанням і ста­ном здоров’я бугаїв.

​

Етіологія. Достеменно точно причин за-хворювання не встановлено. Вважають, щозахворювання викликає стрептокок Остертагаабо фільтрівний вірус. При зниженій стійкос-ті організму причиною захворювання можутьбути умовно-патогенна мікрофлора стате-вого апарату корів і телиць або мікоплазми(В. Г. Скибіцький). Перезараження відбувається при статевому контакті з хворими бугаями або через підстилку і предмети догляду. Інкубаційний пері-од триває від 20 годин до 10 днів.

​

Симптоми. Через 3–6 днів після статевого акту у тварини з’являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння його сли-зової оболонки з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних червоних цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на пухир-ці, заповнені прозорою рідиною .

​

Із статевої щілини виділяється слизово-гнійний ексудат. Гострий перебіг захворю-вання триває 2–4 тижні і ознаки запалення поступово зникають. Перебіг запального процесу супроводжується зміною середовища піхви в кислу сторону, що негативно впливає на виживання сперміїв і може бути причиною неплідності. У телиць і моло-дих корів ознаки запалення виражені яскравіше і перебіг його важчий, ніж у старих. Якщо тварина завагітніла, то захворювання не впливає негативно на перебіг тіль-ності, бо у другій половині ознаки запалення затухають і повністю зникають.

​

З часом вузлики на слизовій оболонці присінку і піхви можуть знову з’являтися, але вже без ознак гострого запалення.

Діагноз. Характер перебігу захворювання, яскраво виражені зміни слизової обо-лонки дають підставу безпомилково визначити діагноз. Шляхом лабораторного дослі-дження зіскобів зі слизової оболонки віддиференційовують хворобу від інфекційного вестибуліту, трихомонозу і кампілобактеріозу. Іноді хвороба носить масовий харак­тер, особливо весною при першому вигоні тварин на пасовище. Протягом тижня без будь-якого втручання всі симптоми запалення і висипання зникають (Г. М. Калинов-ський, В. А. Яблонський, П. Ф. Дудчак).

​

Прогноз. При хронічному перебігу захворювання прогноз відносно виздоровлен-ня обережний, бо часто виникають рецидиви.

Лікування. Із врахуванням перебігу за-хворювання застосовують симптоматич-не лікування. Воно полягає в механічній очистці зовнішніх покривів вульви, коре-ня хвоста і промежини. Порожнину піхви зволожують лужними розчинами двовугле-кислої соди або натрію хлориду (1–2 %).

​

В порожнину піхви не бажано вво-дити розчини різних дезінфікуючих і по-дразнюючих речовин. Перевагу надають введенню в порожнину піхви антибіотиків на 0,25 %-му розчині новокаїну, емульсій

синтоміцину або стрептоциду в тампонах,  парасакральній   новокаїновій  блокаді  за     оболонці присінку. В. І. Завірюхою.

Профілактика. Запровадження штуч­ного осіменіння дає можливість уникати захворювання і обновити стадо.

Міхурцева висипка (еxantеma vesiculorum coitae) – інфекційне захворювання корів та кобил, рідше овець та свиней з ураженням зовнішніх статевих органів, що викликається фільтрівним вірусом і передається під час коїтусу. Захворювання ще відоме під назвою пустульозний вестибуло-вагініт або інфекційний ринотрахеїт.

​

Перебіг захворювання характеризується утворенням міхурців на слизовій оболон-ці зовнішніх статевих органів .

Етіологія. Збудник захворювання – фільтрівний вірус, яким тварини заражаються під час природного парування, через предмети догляду і сперму, отриману від хворих бугаїв.

​

Хвороба поширена досить широко, в окремих господарствах вона охоплює прак­тично всіх корів і може не позначатися на їх плодючості, проте при важкому перебігу в геніталіях самки створюються несприятливі умови для сперміїв.

Патогенез. Вірус паразитує в епітелії клітин слизової оболонки зовнішніх стате-вих органів, викликає їх некроз і руйнування. Оголені ділянки слизової оболонки не-кротизуються. Він небезпечний тим, що має здатність проникати через плацентарний бар’єр і викликати аборт у останньому триместрі вагітності.

​

Міграція збудника в епітелії обумовлює набряк і гіперемію слизової оболонки, утворення міхурців, наповнених прозорою рідиною, що лопають, зливаються між со­бою з формуванням виразок, вкритих слизом і плівками фібрину.

Симптоми хвороби. Через 3–6 днів після коїтусу у тварини з’являється набряк вульви та присінку, різке почервоніння слизової оболонки присінку з появою на ній у дорсальному куті вульви і навколо клітора великої кількості дрібних черво-них цяточок та вузликів, що скоро перетворюються на міхурці, заповнені прозорою рідиною; може розвиватися гангренозний процес, запалення лімфатичних судин, набряк тазової клітковини і навіть септикопіємія.

 

У тварини виникає сильна сверб-лячка у статевих органах, вона махає хвостом, треться вульвою до стін, приймає позу сечовиділення.

​

Через 4–5 днів оболонка міхурців руйнується і на їх місці виникають виразки та ерозії. Виділений із міхурців ексудат осідає на дно присінку, накопичується і витікає із статевої щілини і прилипає до волосків кореня хвоста, сідничних горбів, внутріш-ньої поверхні стегна. Виразки гранулюють, епітелізуються і на їх місці залишаються сліди у вигляді гладеньких білих рубців.

При ускладненні запального процеу збудниками гнійної інфекції виразки ятрять-ся, набряк розповсюджується на глибокі шари присінку, вульви і навіть низу живота.

​

Діагноз. Діагноз обґрунтовують за характерними клінічними ознаками з врахуван-ням епізоотичного стану ферми. Міхурцеву висипку необхідно диференціювати від інфекційного вестибуло-вагініту, трихомонозу, кампілобактеріозу.

Прогноз. При відсутності ускладнень прогноз благополучний.

​

Лікування. Для прискорення загоювання виразок можна застосовувати пухку там­понаду піхви з емульсією синтоміцину або стрептоміцину, мазі Конькова, розчинами антибіотиків на новокаїні.

​

Профілактика. У господарстві або на фермі, де виникло захворювання, впрова-джують штучне осіменіння тварин. Природнє парування забороняють. Сперму від бугаїв для штучного осіменіння можна використовувати через місяць після клінічно-го одужання.

Трихомоноз – це інфекційне захворювання переважно великої рогатої худоби, рідше ним хворіють кобили, собаки та кішки. Збудником хвороби є джгутикові най-простіші – трихомонади (trychomonada bovigenitalium).

Місцем локалізації трихомонад є піхва, матка, яйцепроводи та яєчники, а у сам-ців – секрет простати, цибулинно-сечівникові залози, придаток, препуцій. Зараження відбуається статевим шляхом, в тому числі і при штучному осіменінні, не виключена можливість перезараження через підстилку.

​

Клінічі ознаки. Через декілька днів після зараження у корів виникає набряк вульви та слизової оболонки присінку. Із статевої щілини виділяється каламутний, іноді з до-мішками пластівців та гною, слиз. На слизовій оболонці присінку і особливо піхви, на її нижній стінці з’являються щільні шорсткі вузлики, так звана “терка”.

У окремих корів запалення охоплює гартнерові ходи (виникає їх кістозне переро-дження) чи шийку матки, викликаючи цервіцит, що переходить в ендометрит.

​

У інвазованих корів та телиць з гострою формою перебігу хвороби може насту-пати запліднення, але на 2–7-му (найчастіше 4-му) місяці тільності виникає аборт з наступною мацерацією чи розсмоктуванням плода та розвитком піометри.

В порожнині матки накопичується ексудат, що нагадує гороховий суп.

​

Діагноз ставлять за клінічними ознаками (характерний аборт) і на підставі мікро-скопії ексудату в затемненому полі зору. Проте мікроскопію необхідно проводити без-536

Ветеринарна гінекологія

посередньо на місці, оскільки при охолодженні трихомонади втрачають рухливість і їх легко сплутати з лейкоцитами.

Лікування полягає у звільненні геніталій від вмістимого шляхом промивання 2–3 %-им розчином іхтіолу, люголівського розчину чи 0,5 %-им розчином азотнокис­лого срібла.

​

Кампілобактеріоз (вібріоз) – інфекційне захворювання великої рогатої худоби, свиней та овець, що передається при осіменінні, через предмети догляду, підстилку, питну воду. Збудник хвороби – плодовий вібріон – Campylobacter foetus veneralis та Campylobacter intestinalis. Два інших збудники – Campylobacter typ III та Campyloba-cter bubulis – непатогенні.

​

Хвороба реєструється в різних зонах. При першому винекненні в господарстві вона перебігає гостро, швидко росповсюджується і охоплює значне поголів’я тварин. Джерело збудника – хворі тварини. Корови і телиці заражаються під час природного парування з хворими бугаями або при штучному осіменінні контамінованою спер­мою. Вівці можуть заражатися за час кітності аліментарним шляхом. У тварин, які перехворіли кампілобактеріозом, відтворювальна здатність відновлюється.

​

У відповідь на проникнення і розмноження збудника виникає вестибуліт, церві-цит, ендометрит, сальпінгіт.

Місце локалізації збудника – слизова оболонка статевих органів самок, плацента, плодові оболонки, тканини та органи плода.

Клінічні ознаки. При гострому перебігу хвороби спостерігають гіперемію, на-бряки слизових оболонок геніталій. Із статевої щілини виділяється велика кількість слизу, іноді із домішками крові і при хронічному перебігу на слизовій оболонці піхви навколо шийки матки виявляють вузликовий висип.

​

Характерною ознакою хвороби у корів є аборти на 2–8-му місяці із зігнанням ви-кидня чи резорбцією плода.

Викидні бувають набряклими, на шкірі голови та шиї у них є темно-червоні пля-ми, при їх розтині в грудній та черевній порожнині виявляють мутну рідину, вмістиме шлунка – мутне чи коричневе, на серці та селезінці бувають дрібні крововиливи, на плодових оболонках – крововиливи та некрози.

​

Після зігнання викиднів спостерігаються затримання посліду, вагініти та метри-ти, субінволюція матки, персистентні жовті тіла та кісти яєчників, тривала (до 6 мі-сяців) анафродизія, але регулярні статеві цикли з безрезультатними багаторазовими осіменіннями.

У телиць при кампілобактеріозі тільність звичайно перебігає нормально, але теля­та народжуються ослабленими, апетит у них відсутній і вони швидко гинуть.

Діагноз ставлять на основі мікроскопічного дослідження абортованих плодів (се-лезінка, легені, плодові оболонки), або ж постановки реакції зв’язування комплемен­ту (РЗК) чи реакції тривалого зв’язування комплементу (РТЗК), виділення бактеріо-логічним методом чистої культури збудника із слизу статевих органів.

​

А. Я. Крилов запропонував спеціальний катетер для взяття матеріалу з матки та введення рідких лікарських речовин.

Для взяття матеріалу корову фіксують, знезаражують зовнішні статеві органи, вводять у піхву стерильне піхвове дзеркало з освітлювачем і через нього – катетер. Звільняють вільний кінець його від муфти і просувають до шийки матки. Зрошують шийку матки середовищем і засмоктують катетером змивну рідину, що стікає на вен-тральну стінку піхви, у пробірку. Виймають катетер, відокремлюють пробірку із зми-вом, закривають стерильним корком, поміщають у тканинний чохол і направляють у лабораторію.

​

Лікування. П. А. Топленко рекомендує вводити внутрішньом’язово хворим коро­вам 3 000–4 000 ОД на 1 кг маси тіла пеніциліну, 3–4 рази на день протягом 3–4 днів. Внутрішньоматково можна вводити 1 000 000 ОД пеніциліну в 30–50 мл рослинної олії та інші антисептичні розчини.

​

При вагінітах застосовують 0,5 %-ну йодну мазь на вазеліні в поєднанні із зрошен-ням порожнини піхви фізіологічним чи гіпертонічним розчином хлористого натрію.

6. Профілактика неплідності у тварин

Профілактика безпліддя ефективна тільки при здійсненні комплексу заходів, які включають організаційні, агрономічні, зоотехнічні і ветеринарні заходи.

​

Організаційні заходи.

 

Здійснюють керівники та працівники сільськогосподарських органів і агропромислових об'єднань, керівники господарств, керуючі відділеннями, бригадири та ін. Організаційні заходи поділяються на загальні та спеціальні.

В основі всієї профілактичної роботи лежать такі загальні заходи: 1) роз'яснення всім особам, які беруть участь у роботі агропромислового комплексу того, що в тваринництві інтенсивне розмноження є основою підвищення рентабельності господарств; 2) підбір зооветспециалистов, здатних очолити і спрямувати роботу колективів комплексів і ферм на досягнення інтенсивного родючості тварин; 3) підбір підготовлених кадрів для роботи в тваринництві, організація постійного підвищення їх кваліфікації, ознайомлення з останніми досягненнями науки і досвідом передовиків галузі; 4) організація роботи фахівців і тваринників на основі матеріальної зацікавленості в отриманні приплоду; 5) чіткий облік і правильне ведення документації, що відбиває стан роботи з відтворення; організація на кожній фермі щоденного, а по господарству щомісячного обліку вагітних, в післяпологовому періоді, безплідних (за формами безпліддя) і запліднених тварин; 6) організація на тваринницьких фермах ритмічно-потокової системи розмноження, при якій маточне поголів'я розподіляється по групах відповідно до фізіологічним станом тварин; 7) створення в усі пори року умов для активного моціону виробників і маток, забезпечення щоденної стимуляції статевої функції самок пробниками; 8) постійне орієнтування уваги тваринників на

ліквідацію та профілактику безпліддя тварин, тобто на боротьбу за кожен день вагітності.

​

Спеціальні організаційні заходи. З метою профілактики симптоматичного безпліддя потрібно на фермах і комплексах мати ізолятори та інші ветеринарні об'єкти, пологові відділення з цілодобовим чергуванням в них, необхідно підтримувати в тваринницьких приміщеннях належну чистоту, суворо дотримуватися санітарні правила утримання тварин.

Попередження аліментарного безпліддя здійснюється створенням спеціалізованих груп тварин з вирощування ремонтного молодняка, де забезпечують його годування відповідно до віку. Організовують своєчасну і правильну заготівлю, доставку і зберігання кормів. Встановлюють і використовують необхідні механізми з переробки кормів, підготовці їх до згодовування та роздачі тваринам.

Для профілактики експлуатаційного безпліддя організовують правильне доїння корів з урахуванням вирощування життєздатного приплоду та збереження здоров'я матерів.

​

Профілактика кліматичного безпліддя досягається створенням для тварин оптимального мікроклімату.

Для попередження штучно набутого безпліддя необхідно мати типові станції та пункти штучного осіменіння тварин з необхідним обладнанням. На пунктах повинні бути стійла (клітини) або загони для витримки запліднених маток. Періодично потрібно направляти техніків штучного осіменіння тварин на курси підвищення кваліфікації.

Агрономічні заходи проводять агрономи, бригадири-рільники та ін. Вони зобов'язані забезпечити тварин різного віку відповідними кормами. Необхідно мати корму для дієтичного годування хворих тварин.

Зоотехнічні заходи здійснюють працівники ПЛЕМОБ'ЄДНАННЯ, зооінженери господарств, техніки штучного осіменіння тварин, обліковці та інші.

​

Для профілактики вродженого безпліддя потрібно проводити відбір і підбір самок і виробників з урахуванням ступеня споріднення, регулярно міняти виробників або завезену

сперму, здійснювати міжпороднесхрещування на товарних фермах (не допускати інбридингу); необхідно комплектувати племпідприємства виробниками з урахуванням порід і ліній, організувати чітке перспективне планування доставки їх сперми в господарства.

Потрібно ізольовано містити молодих самок і самців в період їх вирощування.

Профілактика старечого безпліддя забезпечується своєчасною заміною старих тварин, організацією племінного ядра, плановим спрямованим вирощуванням ремонтного молодняку або своєчасним його придбанням у спеціалізованих господарствах. Регулюють структуру стада з урахуванням віку тварин. Для попередження симптоматичного безпліддя строго дотримуються санітарні правила при заплідненні та утриманні маток під час вагітності, пологів та у післяпологовому періоді.

​

Профілактику аліментарного безпліддя здійснюють на підставі результатів хімічних аналізів кормів, за результатами яких складають повноцінні, збалансовані за всіма компонентами раціони, а при необхідності вводять в корми потрібні добавки. Суворо дотримуються правила годування сухостійних корів і телиць в кінці вагітності. Забезпечують повноцінним харчуванням ремонтний молодняк з дня його зародження (відповідне годування вагітних самок) і протягом усього періоду вирощування.

Для профілактики експлуатаційного безпліддя організовують запуск корів за 60 днів до пологів і домагаються їх запліднення в перший місяць після пологів, щоб лактація тривала не більше 305 днів.

​

Попередження кліматичного безпліддя базується на систематичному контролі за станом тваринницьких приміщень, організації в будь-який час року розпорядку дня роботи, що виключає можливість шкідливого впливу метеорологічних факторів на тварин.

Організовують регулярний моціон протягом усього року.

​

Для профілактики штучно набутого безпліддя проводять чіткий первинний зоотехнічний облік, постійний контроль за отриманням, розведенням, зберіганням та перевезенням сперми виробників; дотримуються всі правила, передбаченої діючими інструкціями по штучному заплідненню тварин. Потрібно використовувати картотеку і календар техніка зі штучного осіменіння тварин і правильно вибирати час для введення сперми; регулярно перевіряти рухливість сперміїв перед осіменінням. Необхідно правильно вибирати і використовувати виробників.

​

Ветеринарні заходи виконують ветеринарні фахівці і під їх контролем працівники тваринництва. Для попередження вродженого безпліддя проводять своєчасну діагностику аномалій статевих та інших органів у ремонтного молодняку; щоб виключити неповноцінних тварин з відтворення, організовують кастрацію або вазек-томию всіх неплемінних самців до настання статевої зрілості (профілактика інбридингу).

​

Старече безпліддя попереджають шляхом своєчасної діагностики клімактеричних змін. У окремих цінних тварин при показаннях стимулюють статеву функцію, а інших вибраковують. Для профілактики симптоматичного безпліддя строго дотримуються інструкції та правила утримання тварин на станціях та пунктах штучного осіменіння, на промислових комплексах і фермах. Організовують акушерсько-гінекологічну диспансеризацію. Контролюють стан здоров'я вагітних самок і їх підготовку до пологів, забезпечують правильне ведення пологів. У післяпологовому періоді на 5-7-й і 14-15-й дні контролюють стан статевих органів. Своєчасно діагностують і лікують тварин із захворюваннями статевих та інших органів.

​

Для виявлення впливу годівлі на організм тварин регулярно проводять біохімічні та інші дослідження крові, сечі, молока, кормів. Для хворих і старих тварин складають дієтичні раціони.

​

З метою профілактики експлуатаційного безпліддя звертають увагу на стан здоров'я високопродуктивних тварин; перевіряють своєчасність запуску корів, відлучення поросят, ягнят та ін.

​

Попередження кліматичного безпліддя забезпечують шляхом контролю за мікрокліматом приміщень, додаткової інсоляцією, іонізацією повітря і проводять інші заходи при стійловому утриманні.

​

Для профілактики штучно набутого безпліддя своєчасно готують необхідну кількість оперованих пробників. Періодично перевіряють стан здоров'я виробників і якість їх сперми.