Млинівський Державний Технолого-Економічний коледж

Тема № 88. Характеристика фібринозного, гнійного та геморагічного маститів. Субклінічні мастити їх діагностика, лікування. Специфічні мастити.

План.

1. Фібринозний мастит.

2. Геморагічний мастит.

3. Гнійний мастит.

4. Причини прихованих (субклінічних) маститів.

5. Діагностика маститів(субклінічних):

а) проба з димастином;

б) проба з мастидином;

в) проба відстоювання;

г) визначення згустків з казеїном;

д) визначення електропровідності приладом ПЕДМ;

є) бактеріологічне дослідження молока.

1. Патогенез, лікування і профілактика субклінічних маститів.

2. Специфічні мастити:

а) ящур вимені;

б) актиномікоз вимені;

в) туберкульоз вимені.

​

1. Фібринозний мастит (mastitis fibrinosa).

Це запалення вим’я із значним відкладанням фібрину в проміжній тканині, альве­олах та протоках.

Етіологія. Хвороба виникає як ускладнення серозного чи катарального маститу, а також травматичного ретикуліту, гнійного, гнійно-некротичного метриту чи проник-нення інфекції гематогенним шляхом (кишкова паличка, стрептококи, стафілококи, їх поєднання).

В окремих місцях літом спостерігають спалахи фібринозного маститу, викликані Corynebacter pyogenes, переносниками якого є кусючі мухи (мухи жигалки).

​

Симптоми. Найчастіше уражається одна чверть.

У хворої тварини з’являються яскраво виражені ознаки загальної інтоксикації: депресія, відмова від корму, вона важко встає, у неї спостерігається м’язове дрижан-ня, гіпотонія передшлунків. Тварина більше лежить. Температура тіла піднімається до 40–41 °С. Іноді виникає запалення скакального та путового суглобів, поліартрити. Тварина шкутильгає на кінцівку збоку ураженої чверті.

 

Молокоутворення різко зни-жується. Уражена чверть збільшена, тверда, болюча, гаряча, часто крепітує, збільшені відповідні лімфовузли.

 

Молоко спочатку мало змінене, але вже на 2–3-й день з дійки видоюється декілька мілілітрів каламутного, солом’яно-жовтого ексудату, з крупинками фібрину. З часом молоко стає подібним на іній.

​

Процес перебігає важко, іноді набуває фібринозно-гнійної форми, з розпадом па-ренхіми і заміщенням її сполучною тканиною.

Прогноз сумнівний, паренхіма вим’я руйнується, заміщається сполучною ткани­ною, молочні протоки піддаються облітерації. Після одужання молочна продуктив-ність не поновлюється.

Іноді фібринозний мастит ускладнюється гангреною вим’я чи гнійними метаста­зами в інших органах.

​

2. Геморагічний мастит (mastitis haemorrhagica).

Геморагічний мастит – гостре геморагічне запалення з крововиливами в проміж-ну тканину, альвеоли та молочні протоки.

Етіологія. Хвороба виникає, звичайно, в перші дні після родів як ускладнення серозного та катарального маститів. Іноді – на ґрунті загального септичного стану, травматичного перикардиту, ретикуло-перитоніту та ін.

Симптоми. У тварин реєструють загальне пригнічення, підвищення температури до 41 °С, прискорення пульсу та дихання, зниження апетиту.

Уражена частка вим’я буває збільшена в об’ємі, набрякла, болюча, гаряча, щільна, на її шкірі виступають червоні чи бурі плями, дійки – набряклі, темно-червоні. Лім-фатичні вузли збільшені.

Удій різко знижується, молоко – водянисте, червонувате, з пластівцями та згустка-ми крові і продуктами розпаду тканин.

При своєчасному лікуванні одужання наступає на 7–10-й день.

3. Гнійний мастит (mastitis purulenta).

Хвороба перебігає у трьох формах: гнійно-катаральній, абсцесу вим’я та флегмо-ни вим’я.

Гнійно-катаральний мастит (mastitis catarrhalis purulenta) – запалення молочної залози.

Етіологія. Найчастіше хвороба розвивається як ускладнення катарального масти­ту, нашарування мікрофлори (стрептококів, стафілококів, диплококів, синьогнійної палички, бактерій групи колі). Сприяють виникненню хвороби травми молочної за-лози, слабкий сфінктер дійкового каналу, поганий догляд та утримання тварин.

Клінічні ознаки. Хвороба може перебігати в гострій чи хронічній формі.

Гостра форма. Спостерігають загальне пригнічення тварини, зниження апетиту, підвищення температури тіла до 41 °С, різке зниження молокоутворення. Уражена частка вим’я збільшується в об’ємі, буває почервонілою, напруженою, гарячою, бо-лючою, лімфовузли – збільшеними.

З ураженої частки молоко або не виділяється, або воно буває водянисте, солоне, гірке, жовте з червонуватим відтінком, з дрібними чи пухкими згустками казеїну.

Відбувається атрофія паренхіми, переродження альвеол та молочних проток, які заміщуються сполучною тканиною. Уражена частка зменшується в розмірі, вона вже не гаряча і не болюча, в її товщі промацуються щільні вузли.

Молоко стає слизисто-гнійним, рідким, його секреція згасає. Після родів патоло-гічний процес у вим’ї загострюється. Через 3–4 дні ознаки гострого запалення слаб-шають, тварина одужує або ж процес переходить у хронічну форму. Знижується міс-цева та загальна температура.

Абсцес вим’я (abscessus uberis) – утворення в тканинах молочної залози порож-нин, заповнених гноєм, як результат розповсюдження інфекції по молочних ходах чи гематогенно. Абсцеси бувають поодинокими, множинними, поверхневими, глибоки-ми, розсіяними, згрупованими, розміром з горошину чи великими.

Етіологія. Абсцес вим’я є наслідком забиття тканин з розвитком та інфікування гематом, ретенційних кіст, колотих ран, просто інфікування тканин молочної залози, ускладнення гнійно-катарального чи фібринозного маститів, що проявляються по-явою великої кількості гнійників величиною від просяного зерна до горошини, роз-сіяних в тканині ураженої частки, або згрупованих в одному чи декількох її місцях. Збільшуючись поступово, вони розплавляють паренхіму вим’я і зливаються у великі абсцеси, що можуть заповнити гноєм більшу частину частки вим’я.

Клінічні ознаки. При поодиноких поверхневих абсцесах тварина дещо пригнічена, у неї ледь підвищена температура, знижується апетит, але молоко буває без істотних змін.

У випадку розсіяного гнійного маститу гнійники можуть не виявлятися при огляді тварини. Якщо ж вони локалізовані в обмеженій ділянці, то їх можна виявити у ви-гляді болючих, гарячих, флуктуючих підвищень над шкірою вим’я після лопання чи розтину яких тварина одужує.

При глибоких абсцесах вони промацуються в товщі залози у вигляді болючих по-товщень, у тварини підвищується температура, пригнічується загальний стан, знижу-ється надій, вона шкутильгає. Уражена дійка буває збільшена, гаряча, болюча.

При множинних абсцесах загальний стан тварини буває важким, з ремітуючою лихо­манкою, розвитком лейкоцитозу, агалактії, молоко стає водянистим, воно містить пластів-ці казеїну та гнійні тільця. Множинні абсцеси можуть ускладнюватися септикопіємією.

Звичайно гнійники прориваються у молочні ходи, назовні або інкапсулюються, а тому прогноз щодо поновлення функції молочної залози не сприятливий. В ураженій частці наступає облітерація молочних ходів і атрофія паренхіми вим’я чи індурація частки. Не виключена можливість розвитку септикопіємії з метастазами у внутрішніх органах.

Флегмона вим’я (phlegmona uberis) – розлите гнійне чи гнійно-гнильне запален-ня підшкірної та інтерстиціальної тканини молочної залози.

Етіологія. Ускладнення серозного маститу, абсцесу вим’я чи механічних пошко-джень шкіри, підшкірної клітковини та глибоких тканин, нашаруванням гнійної ана-еробної інфекції. Іноді флегмона вим’я виникає на ґрунті метастазів із уражених ста-тевих та інших органів.

Симптоми. Загальний стан тварини сильно пригнічений, температура підвищена, пульс та дихання прискорені. Флегмонозний процес швидко розвивається і може охопи-ти цілу частку чи половину вим’я, яке сильно збільшується в об’ємі, стає болючим, на-бряклим, почервонілим. Тканини його бувають напружені, кам’янисті, вим’я – гаряче. Запалені лімфатичні судини виступають на ураженій частці у вигляді червоних шнурів, що йдуть в напрямку збільшених у розмірах болючих лімфатичних вузлів. Хода у тва-рини напружена, іноді вона кульгає. Різко знижується надій. Із запаленої частки з тру­дом отримують декілька десятків мілілітрів сірого ексудату з домішками пластівців.

Через декілька днів на окремих ділянках вим’я з’являються абсцеси, що самостій-но прориваються, залишаючи після себе рубці. Процес може ускладнитися сепсисом та загибеллю тварини.

Прогноз сумнівний.

 

4. Причини прихованих маститів

Приховані (субклінічні) мастити.

Іноді мастит може перебігати без видимих клінічних ознак, тобто субклінічно, приховано, безсимптомно. Це серйозна проблема тваринництва. На одну корову з клі-нічним маститом припадає від 4 до 20, а за окремими авторами – до 40 випадків при-хованого маститу. Субклінічний мастит може переходити у клінічний.

Етіологія. Причинами субклінічних маститів є ті ж, що й клінічних форм масти¬ту – незавершене лікування корів із клінічними формами маститу, підвищений вакуум при машинному доїнні, перетримування доїльних стаканів на вим’ї, пропуски доїння, неповне видоювання, неправильний запуск корів, інтоксикації організму, мікроби-ко-менсами (Staphylococcus аureus, Streptococcus agalactiae, Str. dysgalactiae, Str. uberis, Escherichia coli) та проникнення мікрофлори з довкілля. Зазначені чинники обумов-люють зниження місцевого імунітету молочної залози та виникнення прихованої форми запалення з відповідними змінами фізико-хімічних властивостей та якісного складу молока.

Клінічні симптоми: в’ялий, непомітний перебіг серозного, катарального чи сероз-но-катарального маститу, що призводить до призупинення молокоутворення та атро-фії ушкодженої частки залози. Процес може приймати гострий перебіг, правда – рідко. При старанній пальпації молочної залози можна виявити набряк чи деяку асиметрію часток, зменшення товщини цівки молока при доїнні, звуження дійкового каналу, згрубіння його стінок. У молоці можуть виявлятися дрібні згустки та пластівці, які можна помітити після відстоювання, проціджування молока через чорну марлю чи чорне ситечко. Проте, найхарактернішою ознакою прихованого маститу є поступове зниження молокоутворення. Молоко з ураженої частки – рідке.

 

5. Діагностика прихованих маститів

Діагноз на прихований мастит уточнюють лабораторним дослідженням молока. Найпридатнішими критеріями є виявлення згустків казеїну, змін реакції молока та наявність в ньому соматичних клітин.

Для органолептичної оцінки молока здоюють з кожної частки вим’я секрет у бак-теріологічну чашку, пробірку чи пластинку з ямками і, легко похитуючи її, можна побачити пластівці чи згустки казеїну. Ще краще використати для цього спеціальну чашку чи банку із вмонтованим у неї темним ситечком.

Експрес-метод виявлення субклінічного маститу у сухостійних корів за М. І. По-лянцевим. Пробу ставлять на 30–35-й день сухостою. З кожної частки вим’я послі-довно здоюють секрет у ямки молочно-контрольної пластинки і проводять органо-лептичну оцінку його за об’ємом, кольором, прозорістю, клейкістю, консистенцією. Нормальний секрет в кінці першого місяця сухостою є густим (як мед), клейким, від солом’яно-жовтого до шафранового кольору, тоді як у хворих тварин він значно біль-шого об’єму (не 1–2, а 2–5 і до 100 мл), напіврідкий, із зниженою клейкістю, каламут-ний, непрозорий.

Діагностику субклінічного маститу проводять один раз на місяць шляхом постановки реакції молока з діагностичними препаратами: мастидином, димастином, бром-тимолом та ін., за допомогою молочно-контрольних пластинок МКП-1 чи МКП-2, на-півавтоматичного приладу конструкції Д. Д. Логвинова, тест-карт на мастит і т. п.

Нормальне молоко корів слабко кислої реакції (рН 6,5–6,7; 16–18° Тернера). При виникненні маститу воно стає лужним (хоча при хронічному маститі – нейтральним). На цьому базується більшість лабораторних методів діагностики маститу.

Бромтимолова проба. До 1 мл молока додають 2–3 краплі 0,1 %-го спиртово-водного розчину бромтимолбляу і змішують. Якщо молоко забарвлюється у жовто-зелений ко-лір – маститу немає, тоді як зелений або синій колір вказує на ураження вим’я маститом.

Бромтимолова проба з використанням паперових індикаторних карток, просякнутих бромтимолбляу. На кожен кружечок індикаторної картки здоюють 1–2 краплі молока з відповідної частки вим’я. Через 10–15 сек. наступає зміна кольору кружечка. Нормаль-не молоко забарвлює кружечок у жовтий чи жовто-зелений колір, а молоко з уражених маститом часток забарвлює їх у синьо-зелений, зелений чи темно-зелений колір.

В 1 мл молока здорової корови міститься до 500 тис. соматичних клітин – лей-коцитів, лімфоцитів, злущеного епітелію. Їх кількість зростає в молозиві, під кінець лактації і особливо (у 5–10 разів) при маститі. Кількість лейкоцитів можна підрахува-ти або визначити за допомогою непрямих проб (мастидинової, димастинової та ін.).

Проба Уайтсайда. Вносять у пробірку з 5 мл молока, додають 2 мл 4 % розчин-ну NaOH, змішують. При великій кількості клітин, (понад 500 тис./мл) утворюються пластівці та желеподібна маса, а якщо лейкоцитів у молоці мало, суміш залишається гомогенною. Якщо для постановки реакції користуються молочно-контрольною плас¬тинкою, то в кожну ямку вносять по 1 мл молока та 0,2 мл 4 %-го NaOH і змішують скляною паличкою і стежать за зміною консистенції суміші.

Проба за допомогою тест-картки фірми Пфайфер компанії Альфа-лаваль. Вносять у кожну ямочку пластинки необхідну кількість молока з кожної чверті, змішують його паличкою з внесеним на дно ямочки сухим діагностикумом і оцінюють реакцію за таким принципом: 1) в’язкість молока не змінюється – в ньому міститься до 200 тис. соматичних клітин, реакція негативна; 2) суміш у ямочці стала дещо густішою, в ній паличкою вловлюються тягучі ниточки – молоко містить 150–500 тис. соматичних клітин, інфекція відсутня; 3) суміш ще більше згусла, але не тягнеться за паличкою – у молоці від 400 тис. до 1,5 млн клітин, можливо вим’я інфіковане; 4) суміш у ямочці густа, її можна дещо підняти паличкою – у молоці від 800 тис. до 5 млн соматичних клітин, вим’я інфіковане; 5) у ямочці утворилася дуже густа суміш, яку можна витяг-нути паличкою – у молоці міститься понад 5 млн соматичних клітин, воно від корови, хворої на мастит.

Проба з мастидином. До 1 мл молока додають 1 мл 2 %-го водного розчину мас-тидину і змішують. Облік реакції: а) молоко нормальне, суміш однорідна блідо-бузко-вого кольору або в ній є сліди (+) утворення желе – реакція негативна; б) слабке желе (++), яке не можна вигорнути паличкою – реакція сумнівна; в) добре сформований згусток темно-бузкового чи фіолетового кольору, який наполовину (+++) або повніс-тю (++++) вигортається з пластинки – реакція позитивна.

Проба з димастином (за В. І. Мутовіним). У кожне заглиблення молочно-конт-рольної пластинки вносять по 1 мл молока з досліджуваних часток і додають по 1 мл

5 %-го водного розчину димастину. Змішують скляною паличкою. При цьому нор-мальне молоко забарвлюється в оранжевий колір і не утворює згустків, тоді як молоко з ураженої частки забарвлюється в малиновий колір і утворює желеподібний згусток. Оцінюють реакцію в хрестах так, як в мастидиновій пробі. Колір молока при цьому змінюється таким чином: а) нормальна слабо кисла реакція – оранжевий, оранжево-червоний, червоно-оранжевий; б) підвищена кислотність (++) – жовтий; в) відхилен-ня реакції в бік лужної (+++) – червоний; г) підвищена лужність (++++) – яскраво-червоний, малиновий.

Проба на хлориди. У молоці здорової корови міститься 0,08–0,14 % хлоридів, при маститі їх кількість зростає. Для їх виявлення вносять у пробірки по 5 мл 1,5 %-го розчину хромовокислого калію, додають по 1 мл досліджуваного молока і змішують. При підвищеному вмісті хлоридів суміш набуває жовтого забарвлення.

Проба відстоювання. Вносять у 4 пробірки по 10–15 мл молока з кожної частки, витримують 16–18 год. у холодильнику при температурі 4–8 °С. Поява шару вершків товщиною понад 15 мм свідчить про відсутність маститу, а товщина вершків менше 5 мм свідчить про наявність маститу. Крім того, в молоці від хворих корів утворюєть-ся осад (білого, кремового чи жовтуватого кольору) висотою 1 мм і більше.

Бактеріологічне дослідження молока полягає у виявленні загального бактерійного забруднення (кількості мікроорганізмів у 1 мл, їх видів), яке проводять у ветеринар-ній лабораторії.

 

6. Приховані (субклінічні) мастити.

Іноді мастит може перебігати без видимих клінічних ознак, тобто субклінічно, приховано, безсимптомно. Це серйозна проблема тваринництва. На одну корову з клінічним маститом припадає від 4 до 20, а за окремими авторами – до 40 випадків прихованого маститу. Субклінічний мастит може переходити у клінічний.

 

Етіологія. Причинами субклінічних маститів є ті ж, що й клінічних форм маститу – незавершене лікування корів із клінічними формами маститу, підвищений вакуум при машинному доїнні, перетримування доїльних стаканів на вим’ї, пропуски доїння, неповне видоювання, неправильний запуск корів, інтоксикації організму,мікроби-ко-менсами(Staphylococcus аureus, Streptococcus agalactiae, Str. dysgalactiae, Str. uberis, Escherichia coli) та проникнення мікрофлори з довкілля. Зазначені чинники обумовлюють зниження місцевого імунітету молочної залози та виникнення прихованої форми запалення з відповідними змінамифізико-хімічнихвластивостей та якісного складу молока.

 

Клінічні симптоми: в’ялий, непомітний перебіг серозного, катарального чи сероз-но-катаральногомаститу, що призводить до призупинення молокоутворення та атрофії ушкодженої частки залози. Процес може приймати гострий перебіг, правда – рідко. При старанній пальпації молочної залози можна виявити набряк чи деяку асиметрію часток, зменшення товщини цівки молока при доїнні, звуження дійкового каналу, згрубіння його стінок. У молоці можуть виявлятися дрібні згустки та пластівці, які можна помітити після відстоювання, проціджування молока через чорну марлю чи чорне ситечко. Проте, найхарактернішою ознакою прихованого маститу є поступове зниження молокоутворення. Молоко з ураженої частки – рідке.

 

Діагноз на прихований мастит уточнюють лабораторним дослідженням молока. Найпридатнішими критеріями є виявлення згустків казеїну, змін реакції молока та наявність в ньому соматичних клітин.

 

7. Специфічні мастити.

До цієї групи відносять мастити, що виникають при різних заразних захворюваннях.

Ящурний мастит (mastitis aphthosa) виникає при захворюванні корів на ящур. У хворих корів на шкірі дійки, біля її основи, з’являються множинні чи поодинокі афти (пухирці) з прозорим вмістом, які прориваються і перетворюються у болючі виразки, що піддаються епітелізації при ураженні верхівок дійок.

Процес може перейти на слизову оболонку дійкового каналу, цистерни, молочних ходів та альвеол. Виникає катаральний чи гнійний мастит з утворенням некротичних ділянок та нориць, які можуть ускладнюватися вторинною інфекцією. При цьому зни-жується надій, молоко стає слизовим, жовтуватим з домішками пластівців, крупинок, фібрину, крові.

Туберкульозний мастит (tuberculosis uberis) є ознакою генералізованної форми туберкульозу.

На початкових стадіях захворювання клінічні ознаки ураження вим’я відсутні. Хворобу виявляють при хронічному перебігу, коли уражається уся частка, яка збіль-шується в об’ємі, стає щільною, у ній з’являються дрібні неболючі вузлики.

При міліарній формі туберкульозу уражена частка чи половина вим’я стає щільною, а при казеозній формі уражена частка ущільнюється, збільшується, в ній порушується молокоутворення, молоко робиться водянистим, жовтуватим, містить у собі пластівці.

Діагноз ставлять на основі алергічних та бактеріологічних досліджень.

Актиномікозний мастит (actinomucosis uberis) виникає після проникнення в тка-нини залози через пошкоджену шкіру чи слизову оболонку актиномікозного гриба (Аctinomіcеs), з утворенням під шкірою чи в товщі залози гнійників, оточених спо-лучнотканинною капсулою. Гнійники прориваються, утворюючи нориці, через які виділяється назовні чи в молочні ходи сметаноподібний гній з домішками жовтих крупинок – друз променевого гриба.

Діагноз “актиномікоз вим’я” можна поставити лише після виявлення в гної чи в молоці під мікроскопом друз променевого гриба. На відміну від інших захворювань, актиномікоз не поширюється по лімфатичних судинах.

Кандидамікозний мастит (candidamicosis uberis) – запалення вим’я, що виникає при ураженні його кандидамікозними грибами, в основному на ґрунті застосуван-ня антибіотиків. Хвороба перебігає за типом серозно-катарального, катарального чи гнійно-катарального маститу.

Уражена чверть буває почервоніла, болюча, набрякла, лімфовузли збільшені, у мо-лоці з’являються згустки казеїну. Такий мастит звичайно перебігає хронічно і у вим’ї наступають незворотні процеси. В уражених місцях молокоутворення припиняється.

Бруцельозний мастит ( brucelosis uberis) є необов’язковою ознакою загального захво-рювання тварини бруцельозом, яке перебігає у латентній формі. Звичайно, найхарактер-нішою ознакою бруцельозу є аборт у другій половині тільності та затримання посліду.

За 1–2 дні до аборту іноді з’являється набухання статевих органів, виділення ек-судату та набухання вим’я. Подібне спостерігають у свиней.

Віспяний мастит (variola uberis) є ознакою віспи. Хворіють звичайно молоді ко-рови та вівці. На шкірі вим’я та дійок (іноді й на інших ділянках) з’являються розе-оли – червоний висип величиною з просяне зерно, що швидко перетворюється на пухирці (папули) з червоним обідком навколо, на 5–7-й день вони вже містять гній (стають пустулами), їх шкірка піддається некрозу, легко знімається і під нею виявля-ється волога запалена поверхня власне шкіри – виразки. Дійки при цьому набухають, стають болючими, гарячими. Розеоли після підсихання вкриваються струпами.

Хвороба триває 14–20 днів і може супроводжуватися ознаками генералізації та маститу.

Лептоспірозний мастит (leptospirosis uberis) є ознакою надшвидкого перебігу лептоспірозу, коли поряд з некрозом слизової оболонки рота, статевих органів, шкіри вух, голови виникає некроз тканин вим’я, з можливим відпадінням некротизованих ділянок. Хвороба продовжується 5–10 днів, смертність при цьому досягає 50–70 %.