Млинівський Державний Технолого-Економічний коледж

Тема № 86. Функціональні розлади вим’я, хвороби дійок.

План.

1. Клінічне дослідження при хворобах молочної залози.

2. Догляд за вим’ям та правила доїння.

3. Функціональні розлади вим’я:

а) серозний набряк вимені;

б) гіперемія вимені;

в) гіпогалактія і агалактія;

г) лакторея;

д) молочні камені.

1. Тугодійність.

2. Тріщини шкіри дійок.

3. Папіломи дійок.

4. Свищі дійок (фістули).

 

1.  Дослідження молочної залози повинно бути комплексним і, залежно від його мети, включати такі тести, які дозволять дати об’єктивну відповідь на поставлену задачу. Часто ветеринарним експертам доводиться брати участь в оцінці молочної продук-тивності тварини, її придатності до використання. В подібних випадках значну ува-гу приділяють морфологічному оцінюванню молочної залози, яке проводять шляхом огляду, пальпації та вимірювання за 1–1,5 години до чергового доїння, за так звани-ми ознаками молочності – величиною, формою та структурою вим’я, рельєфністю кровоносних судин, прикріпленням вим’я до черевної стінки, наявністю роздільної борозни, розвитком, формою, напрямком та розміщенням дійок. За даними такого оцінювання можна об’єктивно судити про продуктивну здатність корови, її придат-ність до машинного доїння .

​

Клінічне обстеження складається з анамнезу, загального клінічного дослідження тварини, її молочної залози та молока.

Анамнез. Збираючи анамнез, встановлюють благополуччя господарства стосов-но заразних та незаразних хвороб, в т. ч. хвороб молочної залози, випадки хвороб молочної залози в попередні роки, тип та рівень годівлі, умови утримання, особливо сухостійних корів, наявність моціону, перебіг вагітності, родів, сухостійного періо-ду, стан тварини до і після родів, стан молочної залози до і після родів; час початку хвороби, її ознаки, загальний стан молочної залози, якість молока, його колір, запах, зміни при кип’ятінні, якість молока з різних часток вим’я, молочна продуктивність тварини в попередні роки, режим та технологія машинного доїння, санітарний та тех-нічний стан доїльного обладнання. Слід також з’ясувати стадію статевого циклу, час останнього осіменіння, чи надавалася тварині допомога, яка і ким.

​

Загальне клінічне дослідження тварини проводять за загально прийнятою у клі-нічній практиці схемою.

Дослідження молочної залози проводять методом огляду, пальпації, пробного здо-ювання та дослідження вим’я після повного його видоювання.

​

При огляді ззаду і збоку звертають увагу на величину та форму вим’я, симетрич-ність його половин, величину та форму дійок, колір та цілість шкіри, наявність шкір-них захворювань чи їх слідів, стан волосяного покриву та підшкірних кровоносних судин вим’я.

Пальпація (промацування) вим’я включає: промацування тканин вим’я і дійок, звертаючи увагу на температуру, спочатку зовнішніх, а тоді їх внутрішніх поверхонь, болючість, консистенцію (легко стискаючи окремі ділянки залози), наявність та ха­рактер ущільнень; шкіра молочної залози звичайно ніжна, легко збирається в складки, а паренхіма промацується у вигляді пружної дольчастої тканини; таке промацування слід робити до і після доїння. Слід звернути увагу на стан надвим’яних лімфатичних вузлів, розміщених на верхній межі задніх часток. Визначають їх величину, рухли-вість, консистенцію, болючість.

​

Для цього промацують тканини вим’я у шкірних складках, що йдуть згори до низу, від вульви до основи вим’я. В нормі лімфатичні вузли рухомі, розміром з голу-бине яйце, щільної консистенції.

​

При дослідженні дійки захоплюють її біля основи вказівним і великим пальця-ми, натягують її, зміщуючи поступово пальці до верхівки. Визначають також тонус сфінктера дійкового каналу, наявність його патологій.

​

Одним із критеріїв молочної продуктивності корови є місткість її вим’я, тобто максимальна кількість молока, яку видоюють за один прийом з переповненого вим’я (для цього пропускають одне чергове доїння). Окремі автори пропонують визначати місткість кожної частки вим’я, особливо при їх ураженні. Найвищою буває місткість вим’я на 6–8-му тижні лактації.

Місткість вим’я залежить від розвитку у ньому залозистої тканини, співвідношен-ня між залозистою та сполучною тканинами. Оптимальним є співвідношення 3 : 1.

​

Для оцінки стану вим’я у сухостійних корів його досліджують на початку сухос-тійного періоду, за 10–15 днів до отелення. У здорової корови на 3–5-й день після запуску вдається видоїти невеличку кількість в’язкого секрету сірувато-білуватого ко-льору. Через 2 тижні вдається здоїти 5 мл прозорого водянистого чи сіро-молочного секрету, а в окремих частках вим’я його взагалі немає. В середині сухостійного періо-ду можна видоїти до 2 мл густого, липкого, медоподібного секрету. За 2 тижні до оте-лення секрет нагадує молозиво, за 2–3 дні до родів утворюється справжнє молозиво.

​

Для лабораторного дослідження молока (що особливо важливо для виявлення субклінічних маститів) запропоновано біля 70-ти проб: Уайтсайда, з димастином, мастопрімом, мастодіагностом та інші. Найзручніше їх проводити на молочно-контр-ольних пластинках. Найпридатніша для цього проба з 5 %-им димастином. У хворої на мастит корови виявляють зміни багатьох показників: рН – підвищується до 7 і вище (норма 6,3–6,7), підвищується вміст хлоридів, соматичних клітин – до 500 тис./мл, подвоюється вміст заліза, знижується вміст цукру, казеїну, жиру, кислотність – до 12–15° (норма 16–18° Тернера), густина – до 1,011–1,024 г/см3 (норма 1,03), лізоцимів М та В, активність ферментів каталази та редуктази. Тому при потребі визначають рН, наявність форменних елементів крові (проте поява у молоці лейкоцитів не є озна-кою патології молочної залози, оскільки вони можуть виявлятися у молоці при родах, під час запуску, одужанні тварини і т. п.), кров’яних пігментів, мікроорганізмів. При цьому вранці, перед черговим доїнням, після старанного обмивання, обтирання дійок і видалення з них перших порцій молока з кожної частки вим’я здоюють по 50–100 мл молока у стерильні склянки, закупорюють і відправляють у лабораторію.

​

Для діагностики маститів запропоновано ряд приладів – ПЕДМ (прилад експрес-діагностики маститу – на основі визначення електропровідності молока), АСМ-1 (ав-томатичний сигналізатор маститу), що вловлює підвищення електропровідності мо­лока), МІМ-1 (механічний індикатор маститу корів, що виявляє пластівці та згустки казеїну чи фібрину в молоці за допомогою густої металевої сіточки у шлангу доїль-ного апарата).

​

2. Догляд за вимям та правила доїння.

Для отримання високих надоїв молока необхідно, щоб вим'я в корови завжди було в нормі і здорове. Цього можна досягти дотриманням необхідних правил доїння та догляду за вим'ям.

​

Вим'я корови складається з чотирьох часток (молочних залоз), не сполучених між собою. Кожна частка має сосок. У верхній частині соска і всередині нього розташована невелика порожнина - молочна цистерна, з якої вичавлюється молоко при доїнні.

​

Перш ніж приступити до доїння, потрібно обмити вим'я теплою водою, насухо витерти і зробити масаж. Масаж посилює кровообіг і утворення молока, сприяє більш повному видоювання молока (повне видоювання охороняє вим'я корови від захворювання), а також отриманню більшої кількості жиру.

​

Спочатку масажують праву половину вимеіп (рис. 2). Для цього праву руку кладуть на передню чверть вимені, а ліву-на задню чверть. Великі пальці рук при цьому повинні бути звернені один до одного. Вим'я піднімають п опускають, злегка доглажівая його зверху вниз; погладжують також і соски подібно тому, як це робиться при доїнні. При масажуванні лівої половини вимені великі пальці рук повинні бути звернені в протилежні сторони. Масаж лівої половини вимені і сосків роблять так само, як і правою.

​

Закінчивши масаж, приступають до доїння. Доять кулаком, сухими руками (не змазуючи їх вазеліном або жиром). Доїння кулаком є єдино правильним способом. Застосовуючи його, можна швидко подоїти корову, не завдаючи їй болю і не пошкоджуючи сосків. Техніка доїння полягає в тому, що великим і вказівним пальцями захоплюють сосок можливо вище (рис. 3), потім послідовно стискають пальці, середній, безіменний, і мізинець, не смикаючи сосків; лікті при цьому повинні залишатися нерухомими. Доїти краще сидячи на лавочці (як показано на рис. 1), з правого боку корови. Хвіст корови перед доїнням потрібно підв'язати до ноги.

​

Перші забруднені цівки молока видоюють в окремий посуд. Починають доїння обома руками, повільно і без ривків, потім прискорюють і доять енергійно, без перерв. Енергійне доїння сприяє кращій роботі молочних залоз і повній віддачі молока.

​

Спочатку доять два передніх, а потім два задніх соска. Таку зміну сосків під час доїння виробляють кілька разів. Останні цівки і краплі мвлока містять багато жиру, тому корову необхідно видоювати начисто. Чисте видапваніе сприяє раздаіванію корови.

​

Корів із середнім удоєм доять два рази, високоудійних і новотельних - 3-4 рази на добу. Доять через рівні проміжки часу до годування, щодня в одні й ті ж години. Під час доїння необхідно дотримуватися тідгану.

​

В кінці доїння роблять заключний масаж вим'я. Він виконується в три прийоми, що випливають один за іншим (рис. 4, 5 і 6).

Спочатку масажують обидві чверті правої половини вимені, при цьому лівою рукою треба захоплювати задню і правою рукою передню частки вимені. Обидві чверті злегка притискають одну до іншої і піднімають вим'я догори і так проробляють 3-4 рази підряд, після чого обидва соска сдаивают. Точно також надходять з лівого половиною вимені.

​

При другому прийомі масажують окремо кожну чверть вимені, причому спочатку передні частки вимені, а потім задні. При цьому одну руку розташовують зовні, а іншу - в поглибленні між чвертями. Кожну чверть вимені розминають руками і потім сдаивают.

​

Третій прийом полягає в підштовхуванні вимені. Для цього в кулаки захоплюють попарно спочатку передні, потім задні соски і піднімають вим'я догори, до тулуба корови. Після 3-4 підштовхування соски сдаивают.

​

У тугодойних корів рекомендується масажувати вим'я під час доїння три рази, швидко, не стомлюючи корову.

Після доїння і масажу вим'я насухо витирають чистим рушником, а соски змащують вазеліном або коров'ячим маслом. У разі появи на вимені і сосках тріщин і пухлин слід негайно звернутися до ветеринарного лікаря.

3.  Функціональні розлади вим’я

Лакторея (incontinentia lactis) – мимовільне витікання молока є ознакою атрофії, слабкості чи паралічу сфінктера дійки на ґрунті травм, запалень, рубцевих переро-джень чи новоутворень у дійковому каналі. У окремих корів лакторея буває зв’язаною із статевим циклом чи певним сезоном року.

Симптоми. Мимовільне виділення молока (краплями чи цівками) при наближенні часу доїння, при поверненні з пасовища. Іноді молоко починає витікати при підго-товці вим’я до доїння. При доїнні таких корів молоко мимовільно витікає з цистерни широким струмком.

Прогноз – при зниженні тонусу сфінктера – сприятливий, при паралічах, рубцях та новоутвореннях – сумнівний.

​

Лікування: консервативне – масаж верхівки дійки пучками пальців по 10–15 хв. щодня після доїння; змазування сфінктера дійки 1–2 %-ю йодною маззю; формування на верхівці дійки колоїдного ковпачка (витерту насухо після доїння верхівку дійки вмакають на 1 сек. в еластичний колодій), що перешкоджає виділенню молока і тоні-зує сфінктер. Можна одягати на кінчик дійки гумове кільце .

​

Оперативне лікування – застосування так званої заволо­ки – проведення під шкірою дійки навко-ло дійкового каналу зволоженої 5 %-им розчином йоду ліга-тури, вставивши пе­ред затягуванням ки­сетного вузла в дійко-вий канал молочний катетер. Через 9–10 діб лігатури зніма-ють. Можна вводити у кількох точках навколо дійкового каналу по 0,1 мл дондрену (суміш гранугенону із розчиненими в олії ароматичними сполуками). Це сприяє виникненню асептичного запалення і утворенню рубця.

​

Дрібним тваринам вводять ефедрин всередину два – три рази на добу. При наявності новоутворень – їх видаляють.

Молочні камені. Іноді, внаслідок розладів загального обміну речовин, недодо-ювання корів, катару молочних ходів, відкладання солей фосфору чи обвапніння пластівців казеїну в них утворюються молочні камені, які або випадають у цистерну і виділяються з молоком у вигляді піску, або ж збільшуються до розміру горошини.

​

Клінічні ознаки. В перших порціях молока виявляють “молочний пісок”, у дійці про-мацуються рухливі щільні утворення, які періодично обумовлюють важке видоювання. Лікування: дрібні камені можна видавити через дійковий канал. Пухкі камені – роздробити катетером або вливанням у цистерну теплого 1 %-го розчину поташу з наступним введенням у дійку олії чи вазелінового масла. Великі камені – видалити через розріз цистерни з подальшим накладанням на рану швів і укріпленням у каналі молочного катетера.

​

Затримання молока. Спостерігається у деяких корів і кіз на ґрунті гальмування рефлексу молоковіддачі (виділення гіпофізом окситоцину) і, навпаки, виділення над-нирниками адреналіну, що звужує судини й альвеоли і молоко не скидається з альве­ол. Подібне трапляється при відлученні телят, зміні доярки, невмілому доїнні, грубій поведінці з твариною. Іноді воно реєструється при запаленнях геніталій, охоті.

Клінічні ознаки – немає молока в молочній цистерні, різке зниження надою при відсутності ураження залози.

​

Диференційний діагноз – виключити агалактію, гіпогалактію. Лікування: необхідно усунути причину, що обумовила затримання молока; до-тримуватися правил підготовки доїльної апаратури до доїння та технології доїння з обов’язковим підготовчим та додатковим масажем; обходження з тваринами під час доїння повинно бути спокійним, лагідним. Для стимулювання молоковіддачі можна ввести тварині окситоцин. Окремі автори радять застосовувати заспокійливі препара-ти та нагнітання повітря у піхву. Обов’язковим елементом профілактики є санітарно-просвітня робота.

​

Серозний набряк вим’я (oedema uberis serosa) застійний (симптоматичний) набряк внаслідок скупчення великої кількості транссудату в підшкірній клітковині вим’я із застоєм тут венозної крові, що супроводжується сильним збільшенням об’є-му вим’я.

​

Етіологія та патогенез. Хвороба виникає на ґрунті підвищеної проникності кро-воносних судин та сповільнення відтоку лімфи у тканинах вим’я, що спостерігається перед родами і в перші дні післяродового періоду. Сприяє розвитку набряку багата го-дівля соковитими кормами, мінеральне голодування, відсутність моціону, токсикоз ва-гітних, а також хвороби серця та нирок. Частіше буває у нетелей та корів-первісток.

​

В основі патогенезу набряку вим’я лежать зміни нейрогуморальної регуляції вагітності та перебудова кровообігу у молочній залозі, що супроводжується різким зменшенням концентрації білків у сироватці крові внаслідок переходу β- та γ-глобулі-нів у молочну залозу і зниження осмотичного тиску крові, що обумовлює вихід рідкої частини плазми крові у периваскулярні простори.

​

Симптоми. Вим’я сильно збільшене й іноді його набряк у вигляді своєрідних брусків поширюється вперед по черевній стінці і вгору аж до підгрудка. У окремих корів почергово наступає набряк то правої, то лівої половини. Шкіра вим’я при цьому буває холодна, ціанотична, напружена, не болюча, тістуватої консистенції, при надав-люванні на неї пальцем утворюється ямка, що повільно вирівнюється. Дійки дуже напружені, випинаються на боки і легко травмуються. Загальний стан тварини та тем­пература тіла не змінюються. Молоко також не змінюється або стає водянистим, удій може зменшуватися.

​

Звичайно післяродовий набряк розсмоктується через 7–10 днів, а передродо-вий через 5–8 днів після родів, а набряки, що виникли задовго до отелення, можуть ускладнюватися маститом, гіпогалактією, чи індурацією вим’я.

Лікування: обмежують водопій, даванку соковитих та кислих кормів, солей, орга-нізовують моціон. Необхідно уникати травм набряклих тканин.

​

Застосовують часті здоювання, масаж вим’я знизу вгору, теплі припарки, посла-блюючі, втирання мазей з метиловим саліцилатом, задавання послаблюючих солей у середніх дозах, відволікаючі втирання. При обширних набряках застосовують по-вільні крапельні введення 6 %-го розчину декстрину у дозі 1 л або 30 %-го розчину сироваткового альбуміну у дозі 1,5 л, внутрішньовенні ін’єкції кальцію хлориду чи кальцію глюконату, коротку новокаїнову блокаду за Д. Д. Логвиновим. Після отелення можна застосувати сечогінні, поєднання ін’єкцій сечогінних препаратів з кортикоїдами.

​

Агалактія (agalactia) – безмолочність і гіпогалактія (hypogalactia) – маломолочність тварин, яка буває функціональною чи патологічною. Функціональна агалактія та гіпогалактія спостерігаються у зв’язку з сухостійним періодом, наближенням родів, відлученням сисунів, у зв’язку з віком, а патологічна гіпогалактія виникає в зв’язку з морфологічними змінами в молочній залозі або на ґрунті функціональних розладів молокоутворення та молоковиведення.

​

Агалактія та гіпогалактія може бути: уродженою, старечою, кліматичною, експлуатаційною, аліментарною, штучно набутою та симптоматичною.

​

Частою причиною гіпогалактії бувають стресові стани самок, коли підвищена секреція адреналіну та норадреналіну гальмує дію пролактину, знижуючи синтез молока та надходження до молочної залози окситоцину, порушуючи виведення молока.

Лікування усіх видів агалактії та гіпогалактії полягає в усуненні причини, поліпшенні годівлі, утримання, організації моціону корів, застосуванні масажу вим’я перед доїнням. Іноді позитивних результатів досягають при використанні молокогінних засобів – гірких трав, пітуїтрину, окситоцину перед доїнням, синестролу, випоюванні молозива. Є повідомлення про позитивний ефект від тканинних препаратів, підшкірних ін’єкцій молозива, проте досягти бажаного результату важко, а то й неможливо.

 

Профілактика агалактії та гіпогалактії передбачає комплекс заходів – вибракування маломолочних корів, своєчасне вибракування старих корів, цілеспрямоване вирощування ремонтного молодняку, дотримування зоогігієнічних вимог при утриманні і доїнні тварин, організацію активного моціону, профілактику захворювань тварин. Особливу увагу слід приділяти повноцінній годівлі тварин.

​

4. Тугодійність

У нормі діаметр лійкового каналу у корів коливається від 2,5 до 4 мм, а в тугодійних він становить не більше, частіше тугодійність виникає внаслідок потовщення складок слизової оболонки лійкового каналу, гіпертрофії його сфінктера, а також через появу рубців на верхівці дійки та переродження м'язів сфінктера. При доїнні молоко виділяється тоненькою цівкою. Пальпацією виявляють потовщення у ділянці сфінктера або рубець на верхівці дійки.

Лікування

​

Для послаблення тонусу сфінктера дійки чи утвореного рубця застосовують бужування лійкового каналу. Стерильний буж, змазаний вазеліном, вводять у дійковий канал так, щоб не викликати розривів сфінктера дійки і залишають його на 20—30 хв. Після цього буж виймають, молоко зціджують. Повторне бужування здійснюють через 3 дні доти поки не одержать потрібного просвіту каналу.

​

5.  Тріщини шкіри дійок (ragades papillarum uberis) є пошкодженням їх шкіри з руйнуванням епідермісу та оголенням глибоких шарів. Тріщини бувають поздовжні та поперечні, з пошкодженням епідермісу та без пошкоджень.

​

Етіологія. Причинами тріщин буває втрата еластичності верхніми шарами шкіри внаслідок систематичного забруднення, обвітрювання вологої шкіри при доїнні над-ворі, без витирання обмитого вим’я, пошкодження при ссанні.

​

Клінічні ознаки. Шкіра уражених дійок суха, на ній є невеличкі поздовжні чи по-перечні тріщини, окремі з них вкриті кірочками з червоним запальним обідком. При порушенні цілості кірочок відкриваються кровоточиві тріщини. При доїнні таких ко-рів вони непокояться від болю, б’ють кінцівками, що перешкоджає повному видо-юванню і сприяє виникненню маститів.

​

Лікування. Обмивання вим’я розчинами соди, калію марганцевокислого, 1–2 %-го стрептоциду; змазування шкіри вище згаданими мазями, борним вазеліном. Перед доїнням можна втирати новокаїнову мазь. Необхідно очистити уражені дійки від за-бруднення шляхом протирання їх тампонами, просоченими антисептиком, витерти їх марлевими серветками насухо і змастити антимікробними лініментами – синтомі-цину, стрептоциду, пеніциліну, рідкою маззю Вишневського чи будь-яким з кремів-емульсій (ДЕ, ДК, ДЕК, “Доктор” та ін.), маззю прополісу, ромашки та ін.

​

Профілактика – утримання вим’я в чистоті, змазування шкіри вим’я та дійок піс-ля доїння протизапальними кремами.

​

6. Папіломи (бородавки) дійок (papillomatoza cutis papillae uberis) – доброякісні фі-броепітеліальні новоутворення.

​

Причини виникнення бородавок остаточно не з’ясовані. Є думки, що вони вірус-ної етіології або ж є результатом порушень обміну речовин. Виникненню їх сприя-ють антисанітарні умови утримання тварин та тривале подразнення шкіри дійок по-шкодженнями долівки, несправними доїльними апаратами і т. п. Звичайно бородавки виявляються у молодих корів і можуть бути поодинокими та множинними. Останні перешкоджають доїнню корів – вони тріскаються, кровоточать, болять, викликають запальну реакцію.

Клінічні ознаки. На шкірі дійок з’являються бородавчасті утворення у вигляді ши-пів або у формі цвітної капусти.

Прогноз сумнівний. Іноді лікування виявляється безрезультатним.

​

Лікування: якщо бородавки не перешкоджають доїнню, то їх не чіпають. Сильно розрослі папіломи, що сидять на ніжці, можна перев’язати, відкрутити, а ніжку при-пекти ляпісом, рідким азотом, карболовою чи оцтовою кислотою і змазувати щоденно, до повного зникнення бородавок, саліциловим колодієм. Довгі бородавки перетягу-ють тонкою лігатурою біля основи, а периферію відрізають. Бородавки з широкою основою після ін’єкції під основу папіломи 4–5 мл 1 %-го розчину новокаїну вилущу-ють скальпелем та ножицями, зупиняють кров і накладають 1–2 шви або ж піддають утворену рану електрокоагуляції. Можна застосовувати внутрішньовенні введення 0,5 %-го розчину новокаїну 3–5 разів з інтервалом 72 години або підшкірні 4–6-разові ін’єкції з інтервалом 7 днів, тканинних та вітамінних препаратів.

​

Заслуговує на увагу застосування тканинного препарату з папілом (вирізані папі-ломи подрібнюють, висушують при 40 °C впродовж 3–5 діб, розтирають у ступці в порошок, розводять фізрозчином у співвідношенні 1 : 20, фільтрують через шар марлі і стерилізують на водяній бані протягом 10 хв.). Вводять препарат підшкірно у дозі 3–5 мл.

Є повідомлення, про позитивні наслідки 5–6-разового обмивання дійок теплим відваром медуниці або змазування папілом маззю коломак.

​

7. Свищі дійок

​

У виникненні свищів цистерни велику роль відіграють проникаючі рани, абсцеси, травми з некрозом ділянки стінки цистерни. Вони найчастіше зустрічаються у кіз і корів.

​

Клінічні ознаки. Через свищевое отвір, зазвичай завбільшки з шпилькову головку, виділяється молоко. Окружність свища сформована з рубцевої тканини, що тягнеться на всю ділянку колишньої травми.

​

Лікування. У сухостійний період після знеболювання пожвавлюють краї рани скарифікацію або припіканням ляпісом, карболової кислотою. Іноді корисно скріпити краю 1-2 швами. Під час лактації необхідна пластична операція. Спочатку січуть свищевую виразку і навколишні її рубцеві тканини. Після висічення рубця на краї рани слизової оболонки накладають 2-3 кетгутних шва.