Млинівський Державний Технолого-Економічний коледж

Тема № 83. Хвороби новонароджених:.(запалення пупка, кровотеча з пупка, виразка пупка, фістула урахусу, відсутність анального отвору та прямої кишки, атрофія новонароджених, пупковий сепсис.)

План

1. Кровотеча з пупка.

2. Запалення пупка.

3. Фістула урахуса.

4. Відсутність анального отвору і прямої кишки.

5. Гіпотрофія новонароджених.

 

1. Кровотеча із пупка (omphalorrhagia)

Як правило, кровотеча із судин пупка появляється внаслідок загального ослаблен-ня теляти, недостатнього дихання, коли не створюється від’ємний тиск у венозній системі. Кровотеча буває при асфіксії, при неправильному догляді за пуповиною – високому перерізанні пуповини.

Лікування. На пуповину накласти лігатуру, розтерти тіло теляти, активне штучне дихання.

 

2.

Запалення пупка

omphalitis

 

Загальна інформація

Кровотеча з культі пупкового канатика. Найчастіше у новонароджених кровоточать пупкові вени, рідше — артерії внаслідок загальної слабкості або недостатніх дихальних ру­хах, через що овальний клапан серця повністю не закривається і не створюється від'ємного тиску у венозній системі. Серед інших причин цієї хвороби — асфіксія, переродження судин пуповини та неправиль­ний догляд за нею(обрізання гострим інструментом). Для подання допомоги перев'язують пуповину і роблять штучне дихання.

​

Етіологія

В нормі культя пуповини піддається сухому некрозу (муміфікації) й на 4—8-й день відпадає, пупок перетворюється у рубець і епітелізується. При прониканні в культю збудника інфекції з навколишнього середовища (рідше гема­тологічним шляхом) процес муміфікації затримується, іноді замість сухого розвивається вологий некроз (гангрена пуповини). У телят часто запалення пупка виникає при груповому утриманні, коли твари­ни мають змогу ссати один в одного пуповину і цим інфікувати її.

 

Симптоми

Запалення пупка стає помітним на 2—3-й, рідше — на 7-й день життя новонародженого. Запалена пуповина набрякла й болюча; при важкому перебігу набряк поширюється на ділянку черева навколо пуповини; спостерігається підвищення місцевої, а іноді й загальної температури тіла. Культя пуповини перетворюється у мокру гниючу масу брудно-бурого кольору.

​

Лікування

Лікування хворих новонароджених полягає в детальному очищенні й дезинфекції пупка. У разі необхідності абсцес розрізають, уражену культю видаляють, рану змазують настойкою йоду, розчином калію перманганату,присипають стрептоцидом. Рекомендується у товщу черевної стінки навколо пупка ввести 0,5—1 млн ОД стрептоміцину, розчиненого у 20—40 мл 0,25%-го розчину новокаїну. Якщо виникає потреба, лікування повторюють на другий та наступні дні. Одночасно із місцевим проводять загальне лікування антибіотиками.

​

3. Фістула урахуса (urachus patens)

Фістула урахуса спостерігається частіше у телят і рідше в інших видів народже-них, вона характеризується тим, що урахус зберігається у постфетальному періоді і через нього із сечового міхура виділяється сеча, яка постійно зволожує куксу пупо-вини. Внаслідок цього навколо пупка розвивається еритема, екземоподібні уражен-ня, виникає омфаліт та інші процеси запального характеру.

Лікування. Тканини кукси старанно очищають від забруднення, знезаражують ан-тисептичними і в’яжучими розчинами, а потім перев’язують або накладають прошив-ну лігатуру. Слідкують, щоб у шов не попала складка шкіри.

 

4. Уроджена відсутність анального отвору і прямої кишки (atrecia ani et recti)

Атрезія анального отвору і прямої кишки – вроджений виродок, при якому є від-сутній анальний отвір або пряма кишка, у таких випадках товстий відділ кишечника сліпо закінчується у тазовій порожнині. Переважно при даній патології є затримання меконію.

Клінічно при атрезії анусу на його місці знаходять випячування шкіри, через яке пальпуються калові маси. При атрезії прямої кишки такого вип’ячування не пальпу-ється, а клініка інших змін ідентична, тобто у тварин збільшений об’єм живота, від-сутній акт дефекації.

​

Лікування – оперативне. У місці розміщення анального отвору пінцетом, після під-шкірної інфільтраційної анестезії, відтягують шкіру і ножицями вирізають овальної форми отвір. Фіксують тварину у боковому положенні і в глибині рани під сполучною клітковиною можна помітити сліпий кінець прямої кишки, його фіксують пінцетом і повільно підтягують в рану. Лігатурою фіксують стінку кишки до підшкірної клітко-вини та шкіри в декількох місцях, а потім відрізають сліпий кінець прямої кишки, ви-даляють калові маси – первородний кал (меконій), а потім стінку кишки хірургічним вузлуватим швом підшивають до шкіри, виконуючи укол з зовні, а викол у просвіт прямої кишки. Такий метод попереджує інфікування каналу шва, а це забезпечує кра-ще загоєння рани у післяопераційний період.

​

Якщо сліпий кінець прямої кишки не вип’ячується в рану, то після вирізання шкі-ри розпрепаровують пухку сполучну тканину і в глибині рани відшукують сліпий кінець прямої кишки. Навколо неї тупим способом відшаровують слолучну тканину і намагаються вивести сліпий кінець до шкірної рани, а потім хід операційного втру-чання, як описано раніше.

 

5. Гіпотрофія новонароджених телят (hypotrophia neonatorum)

​

Буває наслідком неповноцінної годівлі вагітних корів і порушення на цій осно-ві процесу росту і розвитку плодів у внутрішньоутробний період; гіпотрофія також буває результатом недостатньої годівлі новонароджених після родів, тому гіпотрофію розділяють на вроджену і набуту.

​

Вроджена гіпотрофія буває внаслідок недостатньої і неповноцінної годівлі тіль-них корів, близькородинного розведення і порушення плацентарного кровообігу пло­да. Набута гіпотрофія виникає при недостатньому згодовуванні молозива і молока, утримання телят в антисанітарних умовах, холодних приміщеннях, а також причи­ною гіпотрофії можуть бути незаразні та інфекційні захворювання.

Клініка. Телята-гіпотрофіки мають нижче середню вгодованість. Їх маса при на-родженні на 40–50 % менша за середню масу телят даної породи. Такі телята широко розставляють передні кінцівки, не міцно стоять на ногах, голова у них опущена, дри-жання м’язів, малорухливість, слизові оболонки бліді, шерсть рідка, суха, підшкірна клітковина мало розвинена. Очі запавші. Температура тіла на 1–2 °C нижче норми.

Серцева діяльність і перистальтика сповільнені, спостерігаються запори, молочні зуби недорозвинені. В крові відмічають понижений вміст еритроцитів, гемоглобіну, лейкоцитів. Вміст загального білка у сироватці крові понижений.

Характерною ознакою гіпотрофіків є наявність дрібних кровоточивих виразок на носо-губному дзеркалі.

​

При розтині загиблих телят виявляють ателектаз легень, зменшені в об’ємі па-ренхіматозні органи (легені, серце, печінка, нирки) недостатній розвиток м’язової та пухкої підшкірної тканини.

​

Профілактика. Для попередження гіпотрофії слід слідкувати за повноцінністю годівлі тільних корів, особливо у сухостійний період, а також створювати нормальні санітарно-гігієнічні умови утримання новонароджених телят. Новонародженим те-лятам-гіпотрофікам роблять внутрішньом’язову гемотерапію (гомо чи гетеро) в дозі 0,3 мл на 1 кг маси теляти. Внутрішньо з 5-го дня після народження задають натураль-ний шлунковий сік два рази на день перед випоюванням молозива та молока, вводять гаммаглобуліни, розчини глюкози, вітамінів жиророзчинних та водорозчинних.